Глава 1. За межами знайомого

Літак приземлився м’яко, але серце Вікторії билося так, ніби вона щойно стрибнула у прірву. Вона дивилася у вікно на незнайоме місто, освітлене вечірніми вогнями, і розуміла: назад дороги немає.

Тут усе було іншим — мова, погляди, ритм життя. Навіть повітря здавалося чужим. Вікторія міцніше стиснула ремінець сумки. Вона приїхала не просто танцювати. Вона приїхала довести, що гідна цієї сцени.

У міжнародному центрі репетицій її зустрів холодний простір і десятки нових облич. Танцівники з різних країн розмовляли між собою, сміялися, оцінювали одне одного поглядами. Вікторія відчула, як знайомий страх повільно підкрадається.

— Україна? — запитала дівчина з французьким акцентом.

— Так, — впевнено відповіла Вікторія.

— Цікаво, — посміхнулася та. — Подивимось, як ти танцюєш.

Першу репетицію розпочали без привітань. Хореограф говорив швидко, жорстко, без емоцій. Рухи були складні, темп — виснажливий. Уже за пів години ноги горіли, легені благали про повітря.

Але Вікторія не зупинилася.

Вона згадала своє містечко. Перші зали. Недовіру. Втрати.

І кожен рух ставав відповіддю.

Коли музика стихла, в залі запанувала тиша. Кілька танцівників кивнули з повагою. Хореограф лише коротко сказав:

— Ти залишаєшся

Увечері Вікторія стояла біля вікна готелю. Місто внизу жило своїм життям. Вона дістала телефон і написала коротке повідомлення Максу:

«Я тут. Це страшно. Але я не здамся.»

Вона усміхнулася крізь втому.

Бо справжній танець починається тоді,

коли ти виходиш за межі знайомого.