Епілог

Через півтора року

Ліана з захопленням розглядала неймовірні висотні будинки Сінгапуру і йшла з легким серцем. Чим більше й нещадніше вона позбавлялася всього обтяжливого, включно з важкими образами, яких вона раніше навіть не усвідомлювала, тим швидше покращувалася якість її життя.

Дивно, але насправді в наших руках дуже багато, залишається тільки усвідомити це й узяти все в свої руки, мріяти, будувати далекоглядні плани, радіти та захоплюватися дрібницями, як дитина. За все це вона дякувала Лео, який показував їй, як жити в моменті, не проминути дрібниці, які приносять так багато задоволення і, що дуже важливо, просто насолоджуватися тим, що є, відчувати життя у всій його пишноті, сфокусуватися на можливостях і подарунках долі, не дозволяючи зануритися з головою в океан похмурості й болю.

У Сінгапурі ніби дихалося якось особливо, виникало відчуття безпеки й комфорту, ніби ти знаходишся на своєму місці та хочеш продовжити цю мить, насититися нею у повній мірі, а не бігти як білка в колесі. Навіть будучи в джинсових шортах трохи вище колін і футболці пурпурового відтінку, Ліана відчувала задуху, сонце припікало нещадно, і все ж вона насолоджувалася тим, що прогулювалася таким розкішним містом-державою, де все тішило око: від чудових хмарочосів до місцевих пам’яток, що вражають своєю красою.

Найбільше їй запав у душу Готель Марина Бей Сендс, головний символ Сінгапуру, збудований у центрі міста з видом на затоку Марина-Бей. Усередині було понад дві тисячі п’ятсот номерів, торговий центр, музей, ресторани, театр, конференц-зал, галерея, одне з найбільших казино, у якому працювало близько тисячі п’ятисот ігрових автоматів.

Ліана читала в дописах блогерів, що в цьому неймовірному готелі зупиняються на ночівлю зірки, коли приїжджають на прем’єру свого фільму, а сама купила квиток і піднялася на оглядовий майданчик, звідки відкривався краєвид на місто, після чого відчула себе богинею світу на вершині високої точки.

Не залишив її байдужим і острів Сентоза, тропічний рай із трьома золотистими пляжами та яскравою рослинністю, ентомологічним музеєм «Парк метеликів та Королівство комах», де понад три тисячі видів мешкають у природному середовищі. Крім того, тут мешкають понад сім тисяч екзотичних птахів. Також її вразив океанаріум «Морське життя» із загальним обсягом акваріумів сорок п’ять мільйонів літрів. Акваріуми розділені на сорок дев’ять ділянок, де мешкають близько ста тисяч морських тварин.

У зоопарку вона провела кілька годин і засмутилася, що не змогла затриматися там довше.

Із Адель вони, як і раніше, продовжували працювати, але зідзвонювалися лише раз на тиждень, і вже як вісім місяців Ліана працювала в міжнародній компанії перекладачем, подорожувала всім світом, де їй надавали можливість на кілька днів затриматися в тому чи тому чудовому місці. За цей час вона побувала у кількох містах Японії, що вразили її красою сакури; у Парижі, що залишив неймовірні враження від відвідування Версаля та Ейфелевої вежі; у Будапешті, що запам’ятався смачною кухнею та будівлею угорського парламенту.

Особливе захоплення Ліана відчула, коли відвідала ту саму ферму альпак, про яку писала Рита. Варто було тільки опинитися в колі цих милих, смішних, чудових створінь, як Ліана відчула себе дитиною. Година пролетіла, як п’ять хвилин, Лео пищав від радості й жодним чином не хотів іти. Довелося задобрювати малюка печивом.

Попереду ще стільки всього цікавого. Нерозумно проминати можливість жити так, як велить серце. Ліана в якийсь момент усвідомила, що в подорожах оживає, ніби насичується ковтком свіжого повітря, відновлюється й стає зовсім іншою людиною, без тяжкого вантажу на душі й жалю про минуле.

Іноді Лео й мама слідували за нею під час її відряджень, а поки Ліана працювала, супроводжуючи свого клієнта на важливій нараді, малюк залишався з бабусею й розглядав місцеві окраси, одержуючи до всього ще й ласощі, якими Лера балувала онука.

Кілька разів Ліана залишала Лео в Римі, де жили її батьки. Справи в батька йшли вгору, тож мама й тато там затрималися довше, зовсім не скаржачись. До того ж у три роки малюк, який підріс, уже чудово розмовляв, вільно міг сказати, що йому потрібно, і в якихось моментах уже набрався самостійності: ходив на горщик, їв із апетитом, без будь-чиєї допомоги одягався, взувався і вже набагато краще спав ночами, ніж у перші два роки.

Розлучення з Яном пройшло без ускладнень, син залишився з Ліаною, і колишній чоловік регулярно виплачував аліменти, що молоду маму влаштовувало, а що там відбувалося в його особистому житті, її не цікавило. Ліана побажала Янові щастя, проживши і звільнившись за допомогою Адель від усього того накопиченого болю, якого завдав їй колишній чоловік за час їхніх стосунків, а особливо – декрету. Крім того, вона дякувала Янові за те, що в її житті з’явився такий променистий, зі своїм характером, блакитноокий малюк, який багато чого її вчив. Безглуздо все життя страждати за людиною, яка не цінувала, не поважала й витирала ноги. Найкращий спосіб – набратися сміливості та розірвати такі стосунки й з легкістю отримувати задоволення від тих чудес і можливостей, які відкриваються перед тобою, варто лише позбутися ролі жертви.

Бабусині листи завжди супроводжували Ліану в дорозі, гріли душу, і час від часу вона їх перечитувала й паралельно з цим писала свої для тих, кому в цю хвилину була необхідна підтримка, хто збився зі шляху, зневірився, загруз у материнських турботах, у стані зневіри й безнадії. Вона залишала їх у різних країнах, у громадських місцях, іноді в бібліотеках чи просто в кафе, із вірою в те, що її послання потрапить до рук того, кому в цю хвилину необхідні слова підтримки, а там, дивись, вони змінять життя незнайомця на краще. І, можливо, у світі стане ще більше добра, підтримки й тієї чуйності, про яку багато хто забув.

Три непрочитані місткі листи, що залишилися, вміщували девізи, що заряджають на день: «Настав новий день. Набери повні груди повітря, і вперед до своїх звершень!», «Ніколи не пізно почати все з нуля, переписати життєвий сценарій заново!», «Життя смугасте, а не тільки чорно-біле», «Навіть коли ти помиляєшся, я все одно люблю тебе!», «Сумувати – нормально, переживати будь-які емоції й почуття, а не тільки радість – природно». В одному конверті разом із мотивуючою фразою: «Після спаду завжди слідує підйом. Після довгої ночі завжди слідує світанок. Після зими завжди настає весна!» і зовсім лежала колода метафоричних карт у жовтих тонах, із кумедними, милими кошенятами й цуценятами на них, низ прикрашали дрібні написи з якимись значеннями чи посланнями, що теж заряджало Ліану на майбутній день.