Розділ 23. Різдво

Ліана прилетіла з Лео до Риму оновленою, із передчуттям довгоочікуваної зустрічі. За 3 години 15 хвилин вона послухала чергову аудіокнигу про психологію щасливих стосунків, а потім розкрила ще два конверти Рити, у яких бабуся описувала своє дитинство, потішні моменти, свою молодість, як мріяла облетіти весь світ і якийсь час пожити в країні з іншою культурою, в Японії чи Азії. Останнє їй так і не вдалося, і від цього Ліані знову стало сумно. Це навіювало думки, що в житті треба спробувати все, чого хочеш, не відкладати свої мрії в довгу шухляду й діяти.

Наступного листа Ліана читала не поспішаючи, наче намагалася закарбувати в пам’яті кожен рядок:

«Із віком усе більше розумієш, що найважливіше в житті – не заздрісні сусіди, фальшиві друзі, які микають з тебе мички (звичайно, які вони взагалі після цього друзі?!), підлабузники і всі, хто тобою користуються, нічого не даючи натомість. Найцінніше – твоя сім’я, твої близькі; бачити своїх батьків, коханого, дітей здоровими та неушкодженими, обійняти їх, притиснути до серця й постояти так якийсь час, обмінятися один із одним теплими словами, насолодитися радістю, що горить в очах, сісти за спільний стіл та розділити чудові, щасливі моменти. Насолоджуйся цим, квіточко, у тебе все ще попереду, і цінуй кожну подібну мить! Мабуть, це найважливіше, що я досі зберігаю в серці й заберу з собою.

Якщо випадковий перехожий, касир чи оператор із техпідтримки зіпсував тобі настрій, просто згадай, що ці люди як прийшли в твоє життя миттєво, так і підуть із нього. Безглуздо страждати, прокручувати в голові ті самі моменти, які завдали тобі болю. Потрібно навчитися відпускати це й жити далі, із легкістю й радістю!..»

***

Цього разу в аеропорту Ліану й Лео зустріла лише мама. Батько з хвилини на хвилину мав повернутися додому, втомлений і голодний після роботи. Наближалися свята, і на його плечі впало ще більше клопотів.

Ліана зраділа, що вони з сином прилетіли не на саме Різдво, а за три дні до його настання. Народу в аеропорту було так багато, що іноді молоду маму це нервувало, як ніколи, але, як навчала її Адель, Ліана усвідомлено, за лічені секунди брала себе в руки й поринала в безтурботний стан. «Усвідом емоцію, не тікай ​​від неї. Що ти відчуваєш? Яка твоя потреба не закрита цієї хвилини? Часто це пов’язано саме з дитинством. Ти в безпеці, усе гаразд. Пам’ятай, що тобі нічого не загрожує. Зроби вдих і видих, подихай так доти, поки напруга з тіла не піде. А тепер підтримай саму себе так, як це зробив би твій найнадійніший друг! Можеш обійняти, сказати втішні чи підбадьорливі слова», – згадала вона настанову психотерапевта.

Лео з захопленням побіг до бабусі, нікого не помічаючи на своєму шляху. Пощастило, що люди відходили вбік, пропускали малюка, який заливчасто реготав і поспішав скоріше обійняти рідну людину.

Дивлячись у рідні щасливі очі своєї мами й на радісного Лео, Ліана прийняла рішення, що тут, у Римі, вони затримаються довше, наскільки це можливо, начебто ту особисту трансформацію їй потрібно було пройти в Таллінні. І зараз настав час перейти на новий щабель.

***

І знову на душі Ліани стало так тепло й світло, ніби до цього хтось вимкнув світло, а зараз натиснув на вмикач. Звичайно, робота з Адель принесла свої величезні щедрі плоди, внесла важливі корективи та зміни, але слова бабусі луною відбивалися у неї у вухах, і Ліана усвідомлено насолоджувалася кожним моментом у колі своїх найулюбленіших людей, тих, хто виховували її, у важкі моменти знаходилися поруч, втішали, коли на душі було зовсім бридко, підтримували. Завдяки Риті Ліана відчувала нескінченну вдячність мамі й татові та цінувала все те, що вони для неї вже зробили й продовжували робити зараз.

Два дні Ліана, Лео й Лера гуляли Римом, купували подарунки та продукти для різдвяного столу, розмовляли без угаву й насолоджувалися товариством один одного. Пазл начебто склався, і Ліана ще раз переконалася, що після свят із готелю переїде разом із сином на орендовану квартиру, а бабусине житло, найімовірніше, у майбутньому знову здаватиме в оренду. Тепер настав час пожити в країні соборів, музеїв, палаців, пам’ятників, найсмачнішої піци та місцевих шедеврів.

За час життя в Італії мама ще більше розцвіла й випромінювала щастя та тепло, навіть трохи вивчила італійську й вражала свою дочку гарними фразами та довгими пропозиціями. Словом, переїзд пішов їй на користь.

Настало католицьке Різдво. Тато, у білих джинсах і червоній сорочці, підкидав Лео вгору, а той реготав і просив повторити. Жінки тим часом закінчували з приготуванням страв до різдвяної вечері. Мама одягла свою атласну зелену сукню й мала вигляд, як завжди, надзвичайний, а Ліана з Лео вбралися в білі джинси й кашемірові светри з різдвяним біло-червоним принтом.

Стіл прикрашали рівно тринадцять страв: м’ясо у різних варіаціях, морепродукти, закуски, різні делікатеси, панеттоні та багато солодощів. Більшість приготували самі, а щось замовили з ресторану.

Орендовану квартиру Лера прикрасила декоративними лампочками та імбирними пряниками у вигляді чоловічків, на двері повісила різдвяний вінок.

Ялинку вбрали у білі й червоні стрічки, ялинкові іграшки та різнокольорову гірлянду. Під нею лежали такі барвисті й великі подарункові коробки, прикрашені бантами, що Ліана на мить і сама поринула у спогади про щасливе дитинство й передчуття швидше дізнатися, що знаходиться всередині.

***

Квартиру наповнила приємна італійська музика. Аарон, батько Ліани, танцював із Лео. Вони дуріли, як малі діти, а Лера в цей час не встигала все це знімати на відео, намагалася сфотографувати всі радісні моменти. Настав час розкривати подарунки, і в якийсь момент навіть стало шкода рвати такий гарний святковий папір.

Подружжя подарувало одне одному те, про що кожен мріяв. Мама давно хотіла оновити собі телефон, а батько – нове портмоне з натуральної шкіри. Дочці вони подарували гроші в конверті, щоб купила собі те, що сама вважатиме за потрібне, а онукові – купу модного одягу з Мілану та іграшки, яких малюкові ніколи не було багато.