Розділ 18. Зустріч

Ліана була налаштована на все, що завгодно: на скандал, биття посуду, крики, з’ясування стосунків до нестями – але тільки не на це.

Двері відчинила її свекруха Бруна, що здивувало Ліану з перших секунд. Батьки Яна часто спілкувалися з сином телефоном і приймали його в себе вдома, коли поверталися до Мюнхена, але невістку несильно шанували й рідко сідали з нею за спільний стіл, і то один раз на Різдво, ще до народження Лео.

Бруна вважала, що нахаба вийшла заміж за її сина тільки для того, щоб зачепитися в Мюнхені, отримати громадянство, і зовсім не приймала той факт, що, по суті, усе це Ліані й не потрібно. Німеччину вона ніколи не розглядала як свій дім, багато приємного чула про цю країну, але не горіла особливим бажанням жити тут, оскільки практично нічого про неї не знала, окрім мови. Ян же навідріз відмовився переїжджати до Копенгагена або Таллінна, а тому питання зі спільним місцем проживання вирішилося швидко, тим паче німецькою Ліана розмовляла навіть без акценту.

Бруна широко посміхалася, демонструючи свої білі зуби. Вони мали моторошний вигляд на тлі яскраво-червоної помади, що додавала їй віку. Свекруха мала чудовий вигляд. За її зовнішністю ніколи не скажеш, що їй уже більше шістдесяти. Фігура підтягнута, струнка, речі дібрані зі смаком, у вухах зірками сяють сережки з діамантами, на шиї – дороге кольє, ціна якого просто захмарна, кожен палець прикрашений перстнем із дорогоцінним каменем: смарагдом, топазом, аметистом, рубіном, яшмою, цитрином, бірюзою. Прикраси, крім сережок, дісталися їй у спадок від прабабусі. На вулиці жінка не демонструвала свої розкішні ювелірні вироби, щоб не провокувати шахраїв і злодіїв викрасти їх, а от у колі близьких любила хвалитися своїм високим становищем у суспільстві.

Світло-русяве густе волосся Бруни, ідеально зібране в хитромудру косу, досягало лопаток. На голові сліпуче сяяли шпильки з каміннями. Під модним темно-смарагдовим розстебнутим жакетом із вертикальними білими тонкими смужками вздовж великих круглих світлих ґудзиків виднілася ідеально випрасувана біла сорочка, заправлена ​​в картату коричнево-червону звужену «спідницю-олівець». Красиві стрункі ноги підкреслювали чорні колготи в сіточку. Із взуття свекруха віддавала перевагу лише шпилькам, а тому ніколи й виду не подавала, що їй незручно чи боляче стояти в туфлях. Хоча, можливо, це взуття справді не створювало дискомфорту своїй господині, Ліана не знала цього напевно. Тільки з власного досвіду могла сказати, що рідко носила таке взуття, частіше віддавала перевагу комфорту й зручності, тобто кросівки, а також босоніжки, черевики на підборах або на плоскій підошві, і тільки іноді, із особливих випадків – шпильки.

Зовні Ян був схожий на свою матір. В обох однаковий колір очей – молочний шоколад – і схожі аристократичні риси обличчя, із гарною лінією губ, довгими пухнастими віями й рівним носом. Обоє дуже привабливі на вигляд.

Ліану навіть пересмикнуло, що її зустріла саме Бруна, і, звичайно, знала, що Андреас теж у будинку. Подружжя завжди разом з’являлося на публіці. У порівнянні з Бруною її чоловік Андреас був тихше води і нижче трави, скромний, загалом мовчав і слухав оточуючих, не вступав у конфлікти, і Ліана часто ловила себе на думці, що секрет їхнього довгого щасливого шлюбу саме в тому, що вони настільки різні за характером і водночас гармонійно доповнюють одне одного.

Бруна мала запальний характер, зайву емоційність, багато базікала й усе брала в свої руки. Андреас поступався дружині в усьому, підтримував її, але часто чинив так, як сам вважав за потрібне, і що найприємніше – усе життя любив одну-єдину – свою дружину, тож навіть ніколи не дивився в бік інших жінок.

Андреас одягався скромніше, ніж його модна, яскрава дружина, і вважав за краще носити те саме: темну атласну сорочку, сині джинси й дорогі черевики з крокодилової шкіри. Коли на вулиці холодало, поверх сорочки одягав светр на змійці гранатового відтінку з норвезьким візерунком. І все від відомих світових брендів.

Батькам Яна у спадок від багатих родичів дісталося кілька об’єктів нерухомості по всьому світу. Андреас отримав від бабусі квартиру в Осло та великий будинок у Флоренції від батька. Бруні пощастило стати володаркою вілли на Канарських островах та п’ятизіркового готелю на Гранд Канарія.

Крім того, батько Яна володів мережею кондитерських у Парижі та Італії. Вища освіта, яку здобули й Бруна, й Андреас, дала змогу обом не марнувати те, що вони отримали після смерті своїх близьких, а розсудливо примножити капітал.

Одним словом, бізнес обох процвітав. У Мюнхені у них залишилася своя квартира, яка більшу частину часу простоювала, зате щойно господарі поверталися на батьківщину, проживали в ній.

Ян ще до шлюбу поділився з Ліаною, що батьки давно планували подарувати її на весілля, але варто було синові привести до будинку потенційну дружину, як Бруна передумала. Ян комплексував через те, що батьки досягли такого успіху, а тому не розраховував на спадщину чи їхню допомогу, а за свої заощадження придбав цей будинок ще до шлюбу з Ліаною. Він намагався всього досягти самостійно, не покладатися на матір із батьком. Хоч і знав, що вони ніколи йому ні в чому не відмовлять.

До Німеччини вони поверталися тільки для того, щоб вирішити якісь справи та побачитися з сином і внуком. Щоправда, востаннє вони приїжджали пів року тому і не зволили зайти в гості, тож Лео того разу не побачив бабусю й дідуся.

***

Ліана намагалася зібратися з думками. Свекруха гидливо оглянула її з голови до ніг, відступила вбік, пропускаючи їх із Лео в будинок, і повернула на обличчя нерозбірливу маску, хоча в очах горіло явне задоволення. Що ж, бридка погода внесла свої корективи у зовнішній вигляд Ліани, і вона здогадувалася, що зараз мала не найкращий вигляд. На внука Бруна не звернула жодної уваги.

Брудні колеса дитячого візочка залишили на ідеально чистій підлозі чорні смуги. Із пальта Ліани, як і з волосся, капало, що, як вона чудово знала, дратувало Бруну, котра любила бездоганний порядок. Усвідомлення, що зараз свекруха не тямить себе з люті, нехай і ніяк цього не показує, стало для Ліани як бальзам на душу. «1:1». Останній місяць у бабусиній квартирі та нова робота начебто змінили молоду маму. Хотілося відстоювати свою думку й більше ніколи й нікому не давати себе образити.