Розділ 16. Назад у минуле

Місяць Ліана відчувала себе білкою в колесі, звикала до нової ролі працюючої мами, не забувала займатися сином у вільний час, але при цьому випромінювала радість і відчувала, що знаходиться на своєму місці. Няню для Лео вона знайшла швидко, а тому доброзичлива й мила жінка середніх років на ім’я Іда, в окулярах у круглій оправі, із попелястими кучерями, одягнена так само суворо, як зазвичай учителі й викладачі у вищих навчальних закладах, проводила з малюком п’ять годин на день.

Тим часом Ліана знайшла перших студентів та навчала їх англійської й німецької. Іноді додатково вона займалася перекладами текстів, що вимагало від неї менше сил і нервів. Мама дзвонила щодня й періодично нагадувала про те, що будь-якої хвилини вони з малюком можуть прилетіти до Риму. Пропозиція приваблива, але Ліана відчувала, що для цього ще не настав час. У майбутньому вони обов’язково побачаться, але поки що їй добре й тут, у Таллінні, у бабусиній квартирі, де вона поступово почала налагоджувати своє життя.

Варто було отримати першу зарплату, як усередині Ліани щось почало змінюватися. Упевненості в собі побільшало, страх так і зовсім випарувався. Із цієї нагоди вона навіть накрила святковий стіл і відзначила цю подію. Нарешті сталося те, чого вона хотіла й боялася через невизначеність: вийде чи ні.

Незважаючи на те, що син ще маленький, вона заробляла на улюбленому занятті, навчала студентів, чоловіків і жінок свого ж віку, а також старших. Проте нова робота й турботи про Лео вечорами таки витягували з неї всі соки. До всього потрібно звикати, особливо до нового, адаптуватися, влитися у потрібне русло. І тільки-но Ліана освоїлася, реальність зарядила їй ударом під дих. Настав час летіти назад до Мюнхена, де на неї чекали невирішені стосунки з Яном. У думках вона мріяла, щоб проблема сама розсмокталася, але так це не працювало.

***

Ліана заздалегідь взяла для навантаження додаткові заняття, щоб повністю звільнити вихідні. Треба було віч-на-віч зустрітися з Яном і нарешті вирішити те, що її обтяжувало й заважало рухатися вперед, повністю розправити крила.

Середина осені зустріла їх мерзенним холодним дощем, сірістю, безликими відстороненими будинками, і навіть Лео в цей день був, як ніколи, примхливим і неслухняним. Радості від майбутнього повернення в будинок Яна, хай і тимчасового, нітрохи не було, але в будь-якому випадку сваритися з чоловіком Ліана не хотіла, від страху, що він вставлятиме палиці в колеса, не даватиме дозволу на виїзд сина за кордон.

Передчуття навіювало на Ліану похмурі, важкі думки. Усередині її всю трясло від майбутньої зустрічі, яка незрозуміло чим закінчиться. У Таллінні, у бабусиній квартирі, вона почувала себе абсолютно комфортно, окрилено, легко, спокійно та в безпеці. Зараз же відчувалося, ніби вона прилетіла до чужої, незнайомої країни, до міста, яке їй не раде, і планувала зустрітися з чоловіком, із яким її все ще багато пов’язувало.

Лео ненавидів накидку від дощу на дитячий візок, біснувався, ногами роздер низ клейонки й несамовито ридав, парасольку зривало вітром і неприємним дощем, і ніби небеса розгнівалися через її повернення. Інтуїція кричала, що не варто було йти на поводі у чоловіка, а краще розставити всі крапки над «i» телефоном, віддалено вирішити всі питання та прилетіти до Мюнхена лише для того, щоб підписати всі документи. Але Ян поставив умову поговорити віч-на-віч, і вона не стала йому суперечити.

Ліана тремтіла, як осиковий лист, але не через дощ і вогкість на вулиці, а більше тому, що нічого доброго від зустрічі з Яном не чекала. До будинку, який їй і не належав за правом, залишалося пройти двадцять хвилин, але замість того, щоб скоріше опинитися в сухому теплому місці, молода мама разом із малюком, що кричить у візочку, звернула в кафе й вирішила випити чашку кави, а також розгорнути черговий бабусин лист, а, може, і декілька.

Послання Рити завжди допомагали, хай і зараз підбадьорять її й заспокоять, переконають, що вона з усім упорається та зі спокійною душею прийме те, що станеться далі між нею і Яном, а так само з усім, що стосується їх двох. У глибині душі Ліана сподівалася на якийсь знак у листі Рити, напучування, яке допоможе їй прямо зараз привести себе до тями, взяти себе в руки.

Вона насилу знайшла вільний столик, і то довелося постояти в черзі й заспокоювати дратівливого, примхливого Лео, якому не подобалася ні погода, ні навколишнє оточення, ні те, що він сидів пристебнутий ремінцями в дитячому візку. Дратувала його й куртка, і штани. Схоже, настрій матері передавався й синові.

Фруктовий мус, привезений із Таллінна, Лео викинув прямо на підлогу, репетував і совався на місці, хотів побігати в кафе, але Ліана чудово знала, що, якщо випустити малюка, він влаштує справжній погром, і тоді гроші з оренди бабусиної квартири підуть на погашення шкоди. Словом, молодій мамі довелося несолодко. Тоді вона взяла Лео на руки, і той, на її величезне полегшення, заспокоївся й з неприхованою дитячою цікавістю розглядав людей за столиками.

Нарешті місце звільнилося, Ліана замовила для сина теплу ватрушку й компот із сухофруктів, а сама надпила ковток гарячої кави з корицею й пряними спеціями та тремтячими від хвилювання руками розгорнула черговий конверт бабусі.

«Випадковості невипадкові. Дозволь життю йти своїм звичаєм! Відпусти контроль!» – прочитала Ліана, і це послання чомусь ще сильніше вивело її з себе. Щось схоже вона вже читала, невже Рита почала повторюватися? Вона розкрила ще одного листа й серед усього іншого виявила:

«Зверни увагу на дрібниці. Часто ми вважаємо за краще зануритися у свої страждання й не помічаємо нових можливостей у себе прямо перед носом! Просто розслабся і приймай, що є...»

Кава закінчилася швидко, але при цьому підбадьорила. Ліана розплатилася з офіціантом, посадила Лео назад у дитячий візок, але той знову почав вередувати, брикатися й вимотувати їй нерви. Ліана вже вся скипіла від напруження, безсилля й розпачу. Та що робити з цією дитиною? Коли він заспокоїться? Як йому пояснити, що час їхати? Ніякі слова не допомагали, поки він істерив, і молода мама перестала намагатися заспокоїти його, очікуючи, що свіже повітря хоча б трохи втихомирить його, а там і до будинку Яна недалеко. І, звичайно ж, Лео скучив за батьком, так що ще трохи, і хоча б малюк перестане вередувати. Принаймні вона розраховувала на це.