Зустріч із батьками, мамина допомога та бабусині листи подарували Ліані таку непохитну впевненість у собі, стільки сил і віри в те, що вона не самотня і їй усе під силу, що молода мама відкрила ноутбук, поставила музику й почала шукати відкриті вакансії. Нарешті настав час зайнятися цим питанням, тягнути далі нікуди!
Цієї хвилини ніби всі послання бабусі спливли в пам’яті, і Ліана не бачила жодних перешкод, жодних обмежень на своєму шляху, просто мету знайти щось слушне. Вона подивилася на всю ситуацію, що склалася, збоку: у будь-якому випадку вона жива й здорова; Лео бігає квартирою ситий, здоровий і щасливий; вони обоє в безпечному місці, у прекрасній обстановці, де Ян не ходить чорніший за хмару, не вичавлює з неї всі соки своїм незадоволеним виглядом або просто ігноруванням. У світі, на превеликий жаль, стільки людей із обмеженими здібностями, а вона, слава богу, зряча, із двома здоровими руками й ногами. Уже за це одне треба бути вдячною та не сумніватися в собі! Це усвідомлення прийшло завдяки бабусиним посланням.
Якоїсь миті Ліана перервалася, зварила собі каву з крихітними маршмелоу на білій пінці й прочитала черговий лист Рити, усвідомлюючи, що, схоже, вони викликають у неї стійку залежність, що тішило. Усе ж таки краще читати бабусині послання, просочені наснагою й любов’ю, ніж заливати горе алкоголем, заспокоювати нерви викурюванням цигарок, що погано позначається на здоров’ї, або просто нити по життю й нічого не робити.
«Не потрібно шукати кохання у тих, кому ми не подобаємося, квіточко! Який у цьому сенс? Не можна догодити всім, то навіщо тоді взагалі намагатися? Варто залишатися вірною самій собі, ні за яких обставин не зраджувати себе. Потрібно знайти в собі сміливість розірвати стосунки з тим, хто витирає об тебе ноги, вважає за ніщо, не поважає, і знайти підтримку й опору там, де тобі раді! А такі завжди знайдуться, повір мені. Сім’я завжди підтримає, любов і дружба допоможуть вистояти й пережити неприємні події, що ранять душу. Головне не йти в себе й завжди знати, що ти не самотня. Достатньо підняти очі й побачити тих, хто навколо тебе та завжди готові простягнути руку допомоги. Тобі ж залишається лише прийняти її. І це не слабкість, у цьому немає нічого ганебного...»
Цей лист боляче дійняв Ліану до живого. На якийсь час вона взагалі відірвалася від пошуків роботи, задумавшись над змістом цього послання, і дійшла висновку, що з Яном усе скінчено, залишається лише здогадуватися, коли в них відбудеться та сама розмова, яка поставить крапку в їхніх стосунках, обговорити всі деталі, включно з розлученням та виплатою аліментів.
Зміни у її житті вже почалися. Лео, звичайно ж, залишиться з нею, а Янові буде дозволено бачитися з сином. Стало ясно як день, до чого все йде: розбиту вазу вже не склеїш, та й чоловік не намагається врятувати їхній шлюб, і все ж таки Ліану всю трясло від страху. Розум одразу намалював, як важко буде порвати з Яном. Він не відпустить її так легко, як хотілося б. Імовірно, незважаючи ні на що, ще потріпає нерви. Від уявних майбутніх сценаріїв у голові Ліана так розпсихувалася, що побігла приймати заспокійливе. Через десять хвилин вона заспокоїлася, поміняла синові підгузок, якийсь час пограла з ним у машинки й нових солдатиків, куплених у дитячому магазині, а коли Лео знову перейшов на вантажівку й новенький паровозик, знову зайнялася пошуками роботи.
Молода мама шукала вакансії на якомусь ентузіазмі, підспівувала на всю квартиру та просто почувалася на сьомому небі від щастя. Якщо тверезо оцінити ситуацію, то не все так погано, як вона намалювала у своїй голові. Її заощаджень вистачить ще приблизно на п’ять місяців, навіть за умови, що треба буде знову знайти для сина няню та оплачувати її послуги.
Крім того, можна зняти з рахунку гроші за оренду цього житла за кілька років, поки мама доглядала Риту в Копенгагені, набігла кругла сума; будь-якої миті продати бабусину квартиру, але останню думку Ліана гнала від себе, як набридливу муху. Нехай це житло залишиться, як ще один спогад про Риту, незважаючи на її листи та особисті речі, викинути які ні в мами, ні в неї рука не піднялася.
Часто спадкоємці насамперед позбавляються всього, що належить покійним родичам, але тільки не Ліана. Батьки від самого народження заклали в неї сімейні цінності: як важливо цінувати стосунки з близькими й рідними. Бабуся Рита була для неї одним із найважливіших членів сім’ї й назавжди залишиться в її серці.
Ліана копалася в Інтернеті з такою люттю й палаючими очима, що її пошуки відкритих вакансій перервав Лео, який зголоднів. Дві години так швидко пролетіли, що молода мама навіть не помітила цього, але від великої кількості пропозицій у неї розболілася голова.
Оголошення миготіли одне за одним, але нічого з цього не підходило: ні посада касира, ні менеджера проєктів, ні щось із сфери IT. Навіть в офіс були потрібні фахівці на повний робочий день, із обов’язковою умовою не брати відгулів і лікарняних протягом року, а молоді мами, як правило, часто зайняті дітьми, до того ж варто віддати дитину в ясла й дитячий садок, як спочатку він підхоплює якийсь вірус або ще якусь болячку. Не у всіх так, звичайно, але в більшості, і це усвідомлення теж змусило Ліану понервувати. Ян ніколи не зрозуміє її становище й допомагати не стане, надіятися доводиться на себе та свої сили. Ну і, звичайно ж, у разі чого батьки завжди допоможуть і підтримають. Тож запасний план теж є. Від думок про підтримку на душі стало легко й тепло, і тривожність відступила.
Поки Ліана готувала для сина суп-пюре з гарбуза, на кілька миттєвостей вона поринула у безпросвітний розпач. Думки про те, що вона нічого не знайде й ні на що не здатна, атакували з шаленою швидкістю, катували, виснажували, боляче били по самооцінці. Усвідомлення її стану спало на думку відразу. Вона відразу визначила, що внутрішній критик нещадний, а тому приглушила його голос, глибоко подихала й на якийсь час, поки їжа для Лео остигала на плиті, просто поринула в безтурботний стан. Це допомогло очистити розум від зайвого мотлоху, а крім того, в голові знову спливли підбадьорливі слова Рити з її листів, які мають якусь чарівну силу й магію, враховуючи те, як вони впливали на молоду маму.