Розділ 10. Зустріч із рідними

Цей момент неможливо описати словами, не передати хвилювання, незрозумілий трепет і запаморочливі емоції, коли напруження важкою хвилею скидається з плечей, залишається десь далеко позаду, і дихати стає легше від щастя, що переповнює, хочеться стрибати й навіть злетіти в небо, забувши, що ти людина, а не птах. Рідні, улюблені очі, у яких стоять сльози; щирі посмішки; надійні, міцні обійми батька, а потім мами. Як же добре, тепло й сонячно всередині, ніби та гнітюча внутрішня порожнеча наповнилася змістом. Удома, вона вдома. Серед найулюбленіших і найрідніших людей, які ніколи не засудять, не розкритикують, не підведуть, не зрадять, приймуть таку, яка є, і все зрозуміють, підтримають у будь-якій ситуації. Чи це не блаженство?

Батьки зустріли їх із Лео прямо в аеропорту, трималися за руки й мали чудовий вигляд. Принагідно батько раніше пішов із роботи, а мама на той час вже переробила всі домашні справи й не могла встояти на місці від нетерпіння якнайшвидше обійняти своїх рідних. Це їхня перша зустріч із онуком наживо.

Лео з перших хвилин обіймав то бабусю, то дідуся, а ті, в свою чергу, втомилися витирати зі щік сльози.

– Як ти погарнішала, люба, – із усмішкою й променистими блакитними очима, як і в Лео, сказала мама. – Тобі дуже пасує ця зачіска, ти начебто навіть подорослішала, але при цьому залишилася такою ж красивою й привабливою. І це пальто має гармонійний і дорогий вигляд, – вона відійшла на крок назад і окинула Ліану теплим, ніжним поглядом. – Материнство тобі личить. Ти дивовижно перевтілилася.

Ліана лише посміхнулася й зраділа, що збоку все має саме такий вигляд, і не почала вантажити маму проблемами, зараз це ні до чого. Навіщо руйнувати сімейну ідилію? Лише від душі подякувала мамі.

Батько сяяв від щастя, коли Лео, який сидів на руках діда, щось белькотів, щиро обіймав його й періодично гладив по лисій голові, а потім смішно дриґав і жестикулював руками. Від слів Ліани, що Лео важкий і не варто нести його на руках, щоб не підірвати спину, батько лише відмахнувся, як від настирливої ​​мухи. Ліана усвідомила, що цей момент такий чистий, такий душевний, сповнений сенсу й незабутній. Не варто псувати його, а тому більше не лізла зі своїми непроханими порадами. Тато сам поставить Лео на ноги, коли зрозуміє, що він на межі своїх здібностей.

Зовні батьки практично не змінилися. Мама була середнього зросту, із модною стрижкою каре, фарбувала волосся у медовий блонд. Великі блакитні очі закохували перехожих із першого погляду, маленька, світла, ледве помітна родима пляма у вигляді ляпки на лівій щоці не псувала її природної краси. Пухкі, об’ємні губи, шкіра світлого молочного відтінку, струнке, підтягнуте тіло.

Вона багато років працювала майстром із нарощування вій та візажистом, знала, як правильно доглядати за шкірою обличчя, які вправи робити, щоб продовжити молодість і мінімізувати зморшки, володіла власною студією краси та періодично проводила майстер-класи, плануючи свій день так, як їй найзручніше. У свої шістдесят п’ять вона мала набагато молодший ​​за свої роки вигляд, і поряд з Ліаною в оточуючих складалося враження, що вони сестри, а не мати з дочкою. Рита народила дочку пізно, у сорок років, спочатку не планувала заводити дітей, але зрештою наважилася.

Блакитні джинси підкреслювали красиві натреновані в тренажерному залі ноги. Біло-червона класична сорочка у вертикальну смужку на ґудзиках із закоченими рукавами гармонійно контрастувала з ними. Образ доповнювала біла стьобана сумка-саквояж.

Мама фарбувалася не зухвало, воліла підкреслювати природну красу, наносила на губи блиск ніжного рожевого відтінку, затемнювала тушшю вії, виділяла тінями блакитні очі й зовсім трохи користувалася тональним кремом. Здавалося, що за час їхньої розлуки вона навіть якось помолодшала, і що ще більше втішило – на обличчі ні тіні втоми після догляду за Ритою, а особливо – після її похорону, адже всі клопоти лягли саме на мамині плечі.

Батько, зважаючи на все, не встиг переодягнутися після роботи й виділявся на тлі інших, ніби начальник прийшов в офіс, де підлеглі носять, що хочуть й ігнорують дрес-код.

Темно-сірий костюм, біла сорочка, начищені до блиску чорні туфлі підкреслювали в ньому керівника великого відділу. Він, на відміну від своєї дружини, трохи набрав вагу, але загалом не змінився, залишався таким же життєрадісним і променистим.

Формою, рисами обличчя та кольором очей Ліана пішла в батька. У нього додалися зморшки, але загалом він мав здоровий, бадьорий і енергійний вигляд. Батьки всім своїм виглядом показували, як раді бачити їх із Лео, і Ліана вперше за останній час відчула себе на своєму місці, наповненою зсередини, поряд із найважливішими й найулюбленішими людьми. Ось що найважливіше. Ситуація з відстороненим, емоційно холодним чоловіком, який викреслив її з життя і знайшов собі іншу, відійшла на другий план і більше не затьмарювала її. «Це можна виправити, – усвідомила Ліана в цю секунду, – але сім’я – найцінніше!»