Розділ 9. Переліт

Розмова з мамою так зарядила Ліану, що вона насамперед побігла збирати валізи, уже передчуваючи, що, найімовірніше, більше не повернеться до цього будинку, через що в грудях защеміло. Вона до нього звикла, але всі зміни на краще, як не крути. Та й людина насправді до всього звикає, це закладено в нас природою. Треба лише повірити, що все, що б не сталося далі, піде на користь і все складеться найсприятливішим чином для неї, Лео та її близьких.

Няня сприйняла новину про їхній від’їзд спокійно, не обурювалася й не злилася, із вдячністю та посмішкою взяла гроші за свої послуги й побажала щасливої дороги. Ян так і зовсім із учорашнього дня не з’являвся вдома, що грало на руку молодій мамі. Ліана спокійно запакувала все необхідне, кілька разів перевірила ще раз, що бабусині листи в її рюкзаку. Зі всіх речей саме вони гріли душу й створювали враження, що Рита поряд і підтримує її в цей важкий період.

Зустрітися з батьками до їхнього від’їзду до Італії здавалося найрозумнішою ідеєю, хоча ця новина трохи її приголомшила. У будь-якому разі, що заважає їм із Лео теж якийсь час пожити в Римі? І все-таки доти, доки вона не побачила бабусине житло, намагалася не будувати далекоглядні плани. Та й, можливо, мама не розглядає переїзд до Італії разом із дочкою й онуком. Загалом це все треба обговорити з батьками, зважити всі за й проти, поки вона не навигадувала собі бозна-що.

Ліана дала Лео спеціальний сироп із банановим смаком, а тому він проспав увесь переліт від Мюнхена до Копенгагена, жодного разу не скрикнувши, а вона тим часом зайняла себе на всі півтори години. Насамперед вона розгорнула ще кілька листів Рити, потім слухала музику в навушниках і прочитала п’ять розділів книги з психології стосунків.

У якийсь момент Ліана засумнівалася, чи варто поспішати, щоб скоріше прочитати всі послання Рити, що залишилися, або краще розтягнути задоволення, адже колись листи закінчаться, і що тоді стане її підтримкою й опорою?! І все ж таки ухвалила рішення, що дочитає їх усі. Саме зараз слова бабусі необхідні їй, як повітря, вони зцілюють розбите серце уламок за уламком! Та й що заважає перечитувати їх знову й знову, доки не визубрить усі мудрі послання та настанови?!

«Якщо з самого ранку уявити життя не як продовження попередніх днів, а просто чистий лист, а себе – не як людину зі своїми звичними страхами, установками, обмеженнями та заборонами, які ми самі собі й ставимо, а дуже цікавого незнайомця, то що б ти зробила? Ось уяви, ти прокидаєшся у своєму ліжку, із цікавістю, ніби вперше, розглядаєш свої руки, ноги, тіло, відображення у дзеркалі. Попереду цілий день, нові можливості, і ти можеш почати все наново, начебто переписати свій життєвий сценарій.

Я почула цю фразу в одній передачі й замислилась. Уявляєш, як багато людей зациклюються на своїх проблемах, ялозять одне й те саме, і наскільки б простіше стало жити, якби ми навчилися жити однією миттю, подібно до маленьких дітей, які з захопленням чекають на новорічний подарунок!..»

Ліана замислилася над бабусиними словами, і вони набули сенсу. Що робити з усіма цими порадами, вона поки не знала й читала листи Рити більше для підтримки, та все ж підозрювала, що всередині неї вже відбуваються зміни, які, можливо, вона поки що не помічає. Одне те, що вона змінила імідж і вирвалася з дому, разом із сином, де жила під одним дахом із чоловіком, який її ні в що не ставить, – уже щось.

Про Яна вона заборонила собі думати, щойно покинула будинок. Звичайно ж, він знав, що дружина з сином поїхали до Данії, тому що був потрібен його дозвіл на виїзд Лео з країни, і що особливо її втішило – не перешкоджав їхній поїздці.

Один дзвінок усе вирішив: довіреність оформили досить швидко, протягом кількох днів, і після цього, у другій половині дня, Ліана разом із Лео летіли до Копенгагена. Усе б добре, але насамкінець Ян улаштував такий скандал, що дивом усе обійшлося без рукоприкладства та биття посуду. Нерви за годину він потріпав так, що Ліана взагалі дивувалася, як тримається на ногах, і все ж таки сили, щоб дістатися до аеропорту й сісти на борт літака, якимось чарівним чином у неї знайшлися.

Наступний бабусин лист Ліану розвеселив, і вона так хихотіла, що кілька пасажирів на неї спантеличено косилися. У будь-якому разі слова Рити прогнали з її голови похмурі думки.

«Вчора познайомилася з новою сусідкою. Переїхала з Осло, якщо, звісно, вона сказала правду. Дівчина на вигляд твого віку розповіла мені таке, що в мене очі на лоба полізли. Відрекомендувалася якимось там магом у якомусь там поколінні, провела перед моїм носом якимсь смердючим ціпком і сказала, що мені треба частіше стояти в позі собаки! Ні, ну яка нахаба! До чого тут взагалі я і якийсь собака?

Твоя мати весь день пхає мені під ніс якісь заспокійливі краплі, але тільки навіщо, якщо проблема не в мені, а в чокнутій чаклунці?! Ось нехай їй і пхає, їй це куди потрібніше, щоб перестала займатися нісенітницею. Схоже, світ дійсно божеволіє. Але найцікавіше те, що я послухала її, на свою голову, стара дурепа. Уявляєш? Я послухала якусь молоду вискочку, яка знає, що мені робити, хоча поради в неї я не питала! Ну й загалом, до чого це призвело? У мене заклинило поперек, і довелося викликати швидку...»

Ліана уявила в думці й сусідку, яка вважала себе магом, і пахощі, які бабуся назвала смердючою штукою, і те, як вона з незадоволеним виразом обличчя стала в позу собаки, щось бурчачи собі під ніс, і навіть те, як писала цей лист і смішно злилася. Що було далі, Ліана й так добре знала. Рита кілька днів пролежала в лікарні, але, щойно виписалася, відмовилася сидіти вдома під замком і більшу частину часу проводила на свіжому повітрі. «Природа дарує сили жити», – так вона говорила.

Незважаючи на всю комічність цієї ситуації, кожне бабусине слово просочилося ніжністю. І Ліана пообіцяла, що ніколи в житті не позбудеться цих листів, зберігатиме їх, як коштовність, а колись, можливо, й сама напише свої зворушливі послання для Лео, а, може, і своїх онуків.