Розділ 8. Новини

Удома Ліана намагалася поводитися, як завжди, і не показувала Янові, що бачила його з коханкою в кафе, але вже продумувала все до дрібниць. Послуги няні вона оплачувала зі своїх заощаджень, цей будинок після розлучення дістанеться Янові, а їй не перепаде й половини, враховуючи те, що чоловік придбав його ще до їхнього шлюбу. Залишається розраховувати на аліменти, але, звісно, як усе складеться в результаті, вона гадки не мала.

Мама набрала її першою, хоча Ліана збиралася їй зателефонувати й дізнатися, як справи. Про складні стосунки з Яном після народження сина вона ніколи не розповідала, брехала, що все чудово, але зрозуміла, що брехати далі марно. Якоїсь миті правда випливе. Її заощаджень вистачить і на няню, і на орендоване житло, але рано чи пізно вони просто закінчаться, якщо вона не знайде роботу.

– Привіт, зайчику, як справи? Як там мій малюк, скучив за своєю бабусею? Як у вас із Яном? – запитала мама, і Ліана звернула увагу, що мама в прекрасному настрої, що її, звичайно ж, втішило. Хоча б у когось усе складається добре.

– Усе чудово, – брехня легко зірвалася з губ, але провини за це Ліана не відчула. Поки що вона не готова вивернути душу навиворіт, тож намагалася відповідати спокійно, щоб мама ні про що не здогадалася. – Лео часто тебе кличе, нудьгує, як завжди, Ян... – її голос здригнувся, – працює весь час не покладаючи рук. Але мої документи вже готові, залишається їх тільки забрати. Отже, при першій же нагоді ми з Лео зможемо до вас прилетіти.

Малюк ще жодного разу не бачив бабусю й дідуся наживо, а тільки через відеодзвінки, і вже полюбив їх усім серцем і душею, посилав повітряні поцілунки, махав і смішно белькотів, а потім протягом кількох днів кликав їх і приносив Ліані телефон, щоб зателефонувала їм. Але зараз Лео гуляв із нянею, а Ліана сиділа на ліжку в спальні, у сірих лосинах і світшоті, який прикрашав єнот із лавровим вінком на голові.

Батьки дуже хотіли потримати внука на руках. За їхніми словами, цей вік найніжніший і найкумедніший, і вони боялися проґавити прекрасні моменти.

– Як чудово все складається, – зраділа мама й продовжила: – Кортить із вами швидше побачитися. Якщо чесно, я хотіла зробити тобі сюрприз і прилетіти наступного тижня, але якщо ви готові відвідати нас, будемо раді. До того ж твій батько останнім часом мені всі вуха протуркотів, як хоче побачитися з онуком. У нього, як завжди, на роботі завал, а я нарешті трохи розгребла свої справи. Літала до Таллінна минулого тижня й відвідувала твою бабусю на цвинтарі. За могилою дуже добре доглядають. Бабуся просила поховати її на батьківщині, тому тіло перевезли до Естонії. Звичайно, перевезти тіло було клопітно, але я не могла не виконати її прохання. І, до речі, маю для тебе новини.

Ліана напружилася.

– Щось сталося? – спитала вона, сподіваючись, що мама поділиться чимось приємним. Заспокоювало тільки те, що настрій у неї, як і раніше, був чудовий, а отже, турбуватися нема про що.

– Не хвилюйся, усе добре. Наприкінці місяця в орендарів закінчується договір оренди бабусиної квартири, тож через два тижні житло спорожніє. Я знову збираюся полетіти до Таллінна й особисто переконатися, що мешканці нічого не зламали. Можеш прилетіти до Копенгагена, а потім ми разом подивимося, що там і як. Що скажеш?

Ліана прикинула в думці, що подібна зміна обстановки піде їй на користь, і відразу навіть пожвавішала:

– Чудова ідея, мамо! Так і зробимо. До того ж я давно хотіла і в Данію, і в Естонію. Я тільки залагоджу всі питання й одразу дам знати, о котрій і коли саме ми прилетимо.

– Чудово, – промуркотіла мама. – До речі, я ось що ще хотіла з тобою обговорити. Рита заповіла квартиру тобі, ти повноцінна господиня. Документи ще не готові, але це лише справа часу. Можемо й надалі здавати квартиру через агентство, чи зробити там ремонт та продати, гроші забереш собі. Що скажеш?

Ліана й раніше знала про бабусин заповіт, але всерйоз його не розглядала.

– Мені приємно, що бабуся заповіла мені квартиру, але якось нечесно, що тобі нічого від неї не дістанеться. На твоєму місці я відчувала б себе обділеною. Пропоную суму з продажу поділити порівну, так справедливіше. Тільки я поки не впевнена, що хочу її продати. Може, подивимося на неї, і тоді я визначусь?

– Звісно, – сказала мама. – А щодо бабусиної спадщини, то я ставлюся до цього абсолютно спокійно й не почуваюся обділеною. Твоя бабуся заповідала мені свої прикраси та всі накопичені гроші, хоч я взагалі ні на що не претендувала й не розраховувала. Крім того, справи у твого батька йдуть угору, у нього відкривається філія в Римі. За два з половиною тижні ми переїжджаємо туди на три місяці, хоча мені чомусь здається, що затримаємося там довше. Житло вже проплачене наперед, свої важливі справи я вже вирішила, залишається питання з бабусиною квартирою, і можна летіти. Власне, це друга важлива новина, якою я хотіла з тобою поділитися. І якщо тепер ти вже виїзна, ви з Лео можете прилетіти до нас у Копенгаген хоч завтра. Що скажеш, люба?

Ліана замислилася. Перспектива скоріше побачитися з батьками неймовірно втішила її, у тілі навіть побільшало сил. До того ж мама й тато жили у своєму будинку, а залишатися під одним дахом з Яном вона не хотіла. Сина Ян любив по-своєму, іноді брав на ручки, недовго носив на руках, міг пограти з ним у машинки й солдатиків, але дружину, як і раніше, ігнорував, і вже стало зрозуміло чому. Стосунки між ними вже не відновити, усе остаточно розладналося, а зраду вона не пробачить.

– Я перевірю квитки в Копенгаген, залагоджу деякі свої справи й скажу точно, коли ми з Лео прилетимо.