Пролог

Місто прокинулося, але не від сонця — його проміння давно не пробивалося крізь важкі нависаючі хмари. Тисячі жителів водночас виринали з однакових сірих будівель, немов потоки гірських струмків, що зливалися в єдину річку. Не порушуючи ритму головного диригента, вони синхронно рухалися від свого місця праці до єдиної будівлі, яка пронизувала все місто. Вздовж неї тягнувся широкий проспект, який було ледве помітно крізь лабіринт бетонних промислових конструкцій. Тільки йому, куратору, цього дня не було до роботи. Його думки обтяжував напис, надряпаний на склі: «Темрява не існує». Він був впевнений, що цей напис з’явився тут не просто так. Ніхто з довірених йому мешканців не наважився б зробити і кроку вверх, не те що увійти до вежі. А режим дня, спланований до хвилини, не дозволить робітникам витрачати дорогоцінний час на подібну нісенітницю. Та й жарти з натяком на небезпеку неприйнятні в суспільстві, тому навіть думка про подібну можливість виглядає як абсурд.

«Навіть під впливом її…», — доповнив думки ствердною фразою куратор, або як його прийнято називати — «ІФ1507». Про що свідчив відповідний напис на грудях.

Він провів рукою по відбитку, щоб зрозуміти, чи не підводять його тактильні відчуття. Просто номер, а скільки в ньому величі! Можливо, хтось з минулого, коли населення Землі складало мільярди, сказав би що це лише ідентифікатор… але для куратора це знак обраності, його важливості для Великого Розуму.

«Ні, вона не здатна керувати людьми. Одні за лічені миті втрачають свідомість від одного лише дотику, інших вражає параліч. І якби не світла рука Великого Розуму…». — Куратор, уже вдесяте за п'ятигодинний робочий день провів долонею по склу.

Він вчитувався в кожну літеру знову і знову. Сподівався, що в один момент обриси фрази все ж таки зміняться або набудуть іншого значення. Але вона не сприймалась ніяк інакше. «Темрява не існує». Інших варіантів і бути не може.

ІФ1507 знову подивився вдалечінь. Він намагався сфокусуватися на окремих ділянках Темряви, але та не зникала, як і завжди. Тільки більше наводила жаху і викликала тремтіння від однієї думки про те, що вона зможе проникнути в місто. Варто лише наблизитися до кордону, як жахлива сутність Пітьми відразу вхопить у свої обійми, навіки поглинувши фізичне тіло. Ненаситна, безжальна і невгамовна Темрява паралізує, а потім розщепить на молекули за лічені секунди, як це сталося з… тими кого вона взяла під контроль.

За безліч десятиліть, які куратор працював на вежі, вже досить тяжко було сприймати за реальність той факт, що колись давно за межами міста існувало життя. Мільярди, що наповнювали планету життям, в одну мить зникли, перетворились на пил, що розчинився в повітрі й осів у легенях кожного, хто вижив. Темрява — бездонна прірва, що поглинула людство і залишила лише тих, хто вижив завдяки захисту Великого Розуму. ІФ1507 інстинктивно підняв голову вгору і замружив очі, віддаючи почесті двом яскравим сяючим променям, що ледве-ледве пробивалися з-під хмар.

«Темрява не існує», - фраза знову майнула у відбитку його сітківки. Він відчував, як зорові нерви заштовхують її в мозок, проносять по кожній звивині і тиснуть на сприйняття реальності. «Темрява не існує!». Ці слова ніби гіпнотизують, змушують порушити головне правило останнього осередку людства — не піддаватися впливу підступної та жорстокої Темряви. Куратор в черговий раз спробував викинути хибні думки і відволіктися на звичне спостереження за кварталом інженерів. Рівно три тисячі працівників, розподілені по підприємствам підконтрольної йому частини міста, продовжували працювати в єдиному ритмі. Їхні рухи злагоджені, синхронні. Темпу, доведеному до досконалості, позаздрила б будь-яка автоматизована система минулого. Щодня вони займають робочі місця, щоб виконати покладений на них Великим Розумом обов'язок, заради яскравого майбутнього і світу без Темряви, «бо Темрява не існує», мозок самостійно доповнив думки.

Куратор, роздратований тим, що фраза ніяк не йде з його голови, кинувся до скла. Він усіма силами намагався стерти текст, дряпаючи долоню, доки з неї дрібними цівками не потекла кров. Але хаотичні дії ніяк не змінили видимість фрази, лише пофарбували прозоре скло в червоні відтінки. Як тільки куратор зупинився, рани відразу загоїлися, слід від порізу повністю зник. Єдине що про нього нагадувало — кровавий напис. Не досягнувши бажаної цілі, він сів за робоче місце і спробував більше не дивитися в бік пошкодженого скла.

До кінця зміни залишалося близько трьох з половиною годин. Увесь цей час ІФ1507 мав намір приділити увагу своєму прямому обов'язку — керуванню інженерним кварталом.

Після закінчення часу, відведеного на працю, робітники вийшли з промислових будівель і спрямували рух до місць відпочинку, перетинаючи проспект, розмежовуючий житлову і промислову зону. Кожен з них рухався вже звичним маршрутом, завченим за довгі роки. Задоволені плідною зміною, містяни жваво обговорювали закінчення робочого часу разом із колегами по цеху та іншими співрозмовниками, що траплялися на шляху. З висоти вежі куратора підлеглі сприймалися надто крихітними та метушливими цятками, але щасливими, і це найголовніше. Перетинаючи інженерний проспект, вони гордовито піднімали погляд нагору, на кілька секунд завмирали і ступали далі. Кожен інженер вважав за честь ніжитися в яскравому сяйві очей Великого Розуму, що пронизують світлом та теплом вічно нависаючі над містом густі хмари. І всі як один вірили, що настане той день, коли Темрява не буде знищена, небо стане чистим і вони зможуть побачити образ свого спасителя.

«Чи Її вже не існує?», — в черговий раз мимоволі викрикнув куратор.