23 лютого . День російського дезертира та найманця.

  Сьогодні на оглядi, ще один російський міф -"23 лютого День защитника отечества".  Поглянемо хто , i як в реальностi, а не російських фантазіях, захищав "бильшовцькое отечество" 
 
 Днем народженням робитничо - селянської червоної армії стало 2 лютого 1918 року. I народилося вона в Українi. На той момент , байка про те що в Хацьківських  більшовиків знайшлося 35 тисяч чоловік , для походу на Київ вже не проходила. 

 Притому, що  мобілізації то як ,такової не проводили. Харків що при царизмі був важливим промисловим центром. Так, до масштабів індустріалізації було далеко, але вже тоді було багато заводiв. Підприємства як працювали, так i працюють, i робітників особливо не поменшало. Та й селян не дуже то чіпали. 

 Це положення речей , сильно напрягло Німеччину. Вони скупили оптом більшовиків. Вся це Ленінська революція , відбулася на німецькі гроші. Отож бо й воно - найманці це люди не варти довіри. Хто його зна, може Британці з Французами, а ще вірніше вступившi в вiйну Американці, перекупили Леніна, та вiн до вийни готується з Німеччиною. 

 Треба було якось пояснити , звідки з'явилася така маса людей, i що вони взагалі хочуть. Тут то й з'явилася назва "Робітничо - селянська червона армія". Згідно з більшовицькими теоріями , пролетарій, ну й селянин до кучi, національностi не має. Що росіянин, що француз , вірмен, чи австралієць, однаково гайки крутить чи поля паха. 

 То ж коли пролетарії - більшовики України кинули клич "Допоможіть . Нас буржую б'ють" пролетарії Росії , відгукнулися на цей заклик. По  суті Ленін визнав що окупував Україну, i ніякою громадянською війною там не пахне.  2 лютого, цю  маячню збили в єдину теорію, i частини якi окупували Україну отримали назву "Робітничо -селянська червона армія" з читким проти буржуазним напрямом. 

 Нiмцi на це  махнули рукою. 9 лютого був підписаний договір у  Брестi. Не плутайте з Береським миром , який буде підписаний у березні. В лютому остаточно заявили що не воюють з німцями, до березня ж торгувалися на яких умовах.  За умовами договору відбувалася демобілізація , виплачувалася компенсація , визнавалися незалежність окупованих територій. 

 Демобілізацію  було зроблено 11 лютого. Фактично це поклало край армії, яку в спадок отримали більшовики від царизму. Почувши про укладення договору, червоноармійці стали масово покидати свої позиції i розходитися по домівках.  

З виплатою репарацій Ленін хитрив як мiг. Відкладав терміни виплати. Ставив питання про суму репарацій.  Він чудово розумів , що німцям війська потрібні на західному фронті. Отже, вони скоро підуть. Відповідно золото  й самому знадобиться , аби повернути території імперії. 

 Третій же пункт - визнання незалежностi України , Прибалтійський держав, i те, чого не любить згадувати фанат картоплі в Мінську, Білорусії. Так його взагалі ніхто не збирався виконувати. 

 Німці  в шоку. Вони більшовиків поставили при владі , i очікували що цей набрiд на слово "стрибай" відповість "як високо? " . А цi шавки щось ще гавкають в супротив.  Нiмцi вирішили показати хто тут бос. 

 18 лютого нiмцi повідомили більшовиків про відновлення бойових дій. Ленін на це форменно забив. Вiн розраховував на те , що німецька армія не набагато краща за російську, i просто не буде воювати. Адже що там пролетарій , що там пролетарій.  воювати за буржуїв вони не будуть. Подальші події, покажуть повну маячню основи комунізму. 

 Тим паче німець не дурень.  Побачили що основні війська знаходяться на території України, тому й направили свої в Білорусію та Прибалтику. Як наслідок 20 лютого вiд більшовиків був звільнений Мінськ, Псков , Тален. А до 21 лютого нiмцi вже до Петрограду доходили. Швидкість просування , залежали виключно вiд наявности залізниці, i палива. Опору , як такого не було. Міста займалися мобільними загонами по 150 - 200 чоловік. 

 Легенда гласить , що червона армія 23 лютого отримала свої першi премоги пiд Псковом i Нарвою. У хворiй сифілісом Ленiськiй головi так, в реальностi ж там навiть розповідати особливо нічого. 23 лютого в цих двох містах було об'явлене осадне положення. Почали готуватися до бою , але як тiльки почули що нiмцi йдуть , відразу повтiкали. 24 лютого Псков був взятий без бою. 

 У Нарвi взагалі анекдот був. Для оборони міста , був направлений  загiн революційних матросів. Цей загiн, довелося по всіх винних підвалах Петрограду збирати. Закинувши п'яні тіла в ешелон, революційну армію було доставлено до місця призначення. Там вони, прокинувшись, першим ділом пішли похмелитися по магазинах міста. Дорогою розстрілюючи тих, кого прийняли за буржуя. Як тільки нiмцi підійшли до міста, різко протверезили. Заскочили в ешелон , i тiкали аж за 200 кілометрів. 

 I так то кажучи , до цієї дати 23 лютого , події в Нарвi жодного відношення не мають. Матросня до міста дісталася тільки 28 лютого. А вже наступного дня , 1 березня, тiкали з міста. 

 Ленін гарячково намагався виправити ситуацію. 21 лютого був оголошений набір добровольців в армію. Бо регулярна вже просто порозходилася. I як стверджують радянські агітки "300 тисяч пролетарів Петрограду відкликалися на цей зов". От тільки не уточнюють хто тоді працював на заводах. А працювали китайці. 

 Після розгромiв в Галичини, i східнiй Прусiї , де полягла фактично вся регулярна армія почалася масова мобілізація. По деяких даних 2/3  чоловічого населення було зігнано в окопи першої світової впродовж 1915 - 16 роках. Виник величезний дефіцит робочих рук. Аби банально було кому працювати , в Росію стали завозити китайців. 

 Не надто афішований в радянський час факт -"добровольцем" платили зарплату. I не аби яку , а інженера зі стажем. 100 рублів безсімейним, 200 рублів сімейним. Навiть з урахуванням інфляції , коли фунт ( трохи більше кілограма) м'яса з 20 копійок на початок вiйни до 1 рубля 20 копійок на кінець, а хлібина з 5 копійок до 25 , це були вельми гарні гроші. 

 Самi ж фронтовики не надто рвалися в бiй. Вони розраховували на мир обіцяний Леніним, а отримали 100 - 200 рублів. Тi хто реально сидів в окопах , i йшов пiд ворожи кулі не спокусилися на цi кошти. Вони старалися забитися в якусь нору, i відсидітися. Поки все не заспокоїться.