У ЛІГВІ ЗЛОДІЯ

ГЛАВА 3
У ЛІГВІ ЗЛОДІЯ
   За годину хлопці проїхали знак « Макухівка » і опинились у селі. У ньому була спокійна атмосфера, звичайного українського села. Як наші мандрівники бачили на карті, село буле не дуже велике, але хат у ньому було чимало. Вони виїхали на ділянку, яка схоже була центром села адже там були магазин, медпункт і сільська рада. Також так звана « площа » з`єднувала три вулиці які розходились в різні сторони. Хлопці під`їхали до сільради і вирішили подзвонити Нечуйносу. Почувши, що хлопці знайшли село він дуже обрадувався і сказав не поспішати, і не виказувати себе. Після розмови мандрівники вирішили зайти у сільраду і спитати про нічліг. Вони зайшли у двері і побачили більш-менш сучасний ремонт у будівлі. Також там стояла велика ялинка і на карнизах висіли гірлянди. Сама будівля була поділена на дві частини: на пошту і на саму сільраду. Тож вони постукали і зайшли в кабінет до секретаря голови села.
- Доброго дня, - сказали хлопці.
- Доброго, - відповіла секретарша.
Це була жінка 35 років з білим хвилястим волоссям по плечі і стрункою фігурою.
- Ми мандруємо Україною і ось заїхали у ваше село.
- Дуже приємно, що ви завітали до нас у село. І як воно вам ? Які враження ?
- Ну ми поки багато не бачили, але на перший погляд гарне і чисте.
- Те що гарне не заперечую, а те що чисте то тут ви трохи не праві.
- Чому ? Сміття ж немає, ну ми по крайній мірі його не бачили.
- Це ви не бачили тому що сніг. Хіба ви не чули про пожежу на нашому сміттєзвалищі ?
- То це у вас було ?
- Так, у нас ще як великий вітер, то можуть і пакети по селу літати. Людям це вже набридло, а голова ніяк не може домовитись, про його вивезення.
- Це погано. А він не думав про переробку ?
- Наш голова села каже, що це дорого і хай сміття поки буде тут, а там побачимо. А пожежі одна за одною особливо влітку.
- Зрозуміло. Ми ще хотіли спитати, чи можна десь у вас тут переночувати ?
- Ну хлопці, взагалі у нас в селі готелю немає, та можете поїхати у Диканьку тут не далеко.
- Диканька звісно добре, але нам би тут.
- Ну я не знаю. Можете в людей попитати, можливо, хтось прийме. Взагалі, у нас жителі добрі, так що вам може пощастити.
- Добре, дякуємо вам за увагу.
- Немає за що.

   Вийшовши з сільради, хлопці сіли у машину і поїхали по праву вулицю від магазину. Проїхавши приблизно триста метрів, вони побачили двох хлопців, яким на вигляд було років сімнадцять-вісімнадцять. Вони лагодили паркан і наші агенти під`їхали до них.
- Привіт хлопці, не знаєте хто тут може пустити нас переночувати до себе ?
- Привіт, пацани. А ви хто такі ?
- Ми подорожуємо Україною, і ось заїхали у ваше село.
- Зрозуміло, ну я навіть не знаю, хто тут може вас пустити. Може в Диканьку, там готелі є ?
- Та ні, нам би тут.
- Хм, то заходьте поки до нас. Скоро прийде моя бабуся і вона, можливо, дозволить вам залишитись, а як ні то порадить куди можна піти.
- Справді ? Дякуємо вам, хлопці. 
- Не має за що. До речі, мене звуть Саня, а це Діма, а вас як називати ?
- Мене звуть Даня, а це Андрій.
- Ясно, приємно познайомитись. До речі, там в хаті є ще один наш друг, Льоха. Зараз вас познайомимо.
   Саня відкрив ворота і хлопці заїхали у двір. Він був не дуже великим. У ньому була літня кухня, хата і садок у якому, певно, влітку обідають. За хатою розміщувався задній двір. У ньому були сіновал, сарай, хлів і невеликий гараж. Хлопці вийшли з машини та пішли в будинок. Він був також не маленьким.
- Привіт, - сказали Даня і Андрій.
- Привіт, а ви хто ?
- Нас звати Даня і Андрій, ми приїхали з Житомира.
- Круто, мене звати Льоха. Приємно познайомитись.
- Ми подорожуємо країною і от заїхали у ваше село.
- А чому саме у наше село ?
- У нас є метод по якому ми вибираємо маршрут. Ми попросили Сірі сказати якесь село в Україні, і вона сказала Макухівка, - трохи прибрехали хлопці, - ми так вже п`ять сіл об`їздили в різних областях України.
- Прикольно. Ну ласкаво просимо до нас.
- Дякуємо, а вия як я розумію давно знайомі.
О так, ми з різних міст. Зараз розповімо.
   Хлопці розповіли, як познайомились на рок-фестивалі у Вінниці, як разом тікали від злих рокерів та ночували на вокзалв, бо втікавши погубили всі гроші. Потім, Саня цілий день грав на гітарі, щоб заробити грошей на квиток додому. Ця пригода зблизила трьох хлопців і вони стали найкращими друзями. Після цієї історії Даня запитав про бабусю і дідуся Сані. Той розказав, що дід похав у Диканьку по справам. а бабуся скоро прийде з магазину.
- Чудово, мені вже цікаво з ними познайомитися.

   За десять хвилин хлопці почули скрип дверей, до хати зайшла бабуся. Побачивши чужих хлопців вона трохи здивувалась. Даня з Андрієм розповіли про себе, і вона була рада прийняти мандрівників до себе. Бабусю звали Галиною Степанівною, вона працювала поштаркою у раніше згаданому відділені в сільраді. Їй було 53 роки, та виглядала на 2-3 роки молодшою. Вона поставила на стіл обід і хлопці сіли їсти. Була вже друга година дня, і до хати зайшов дідусь Сані. Він побачив хлопців за столом, привітався і спитав, хто вони такі. Хлопці розповіли йому про себе, і він сів за стіл до них. Дідусь теж був радий новому знайомству. Його звали Іваном Петровичем. Йому було 54 роки і він працював на сільській фермі агрономом. Після обіду Даня з Андрієм вийшли на вулицю подихати свіжим повітрям. Там йшов тихенький сніг і віяв холодний вітерець. Потім на двір вийшли інші троє хлопців і запропонували піти в магазин прогулятись.
- Я дивлюсь ти, Дімо, підкачаний трохи, - сказав Андрій.
- Та щось типу того, я кікбоксер і між тим КМС.
- Ого, красава, - сказали Даня і Андрій разом.
- А ви теж чимось займаєтесь ?
- Я зараз покажу, і ви все зрозумієте, - з цими словами Андрій закрутив бочку у снігу, і хлопці це зацінили. Ставши, Андрій почав кричати, бо йому за пазуху попав холодний сніг.
- Ти красавчик. А ти, Даню, також брейком займаєшся ?
- Так, хочете теж щось покажу ?
- Звісно, давай.
   Даня вирішив покрутитись на голові на кризі. Він знайшов замерзшу калюжу і крутнув так, що під ним вона тріснула і Даня намочив голову. Хлопці почали сміятись, і допомогати йому вставати, і після цього пішли далі. В магазині Саня познайомив хлопців з усіма присутніми. Вони купили безалкогольне пиво, чіпси і пішли додому. Сані у магазині продавали все, так попросила його бабуся, та все ж якісь алкогольні напої він купував рідко. 
   Хлопці вирішили, що сьогодні залишаться вдома, а завтра підуть на екскурсію по пам`яткам села, а також заглянуть в клуб. Вечором вони з подружжям грали в карти, дивились телевізор і жартували. Також хлопці подзвонили Нечуйносу і сказали, що вони вже на місці.
   Вранці першим прокинувся Льоха. Побачивши, що всі ще не скоро прокинуться він одягнувся і пішов по дрова. Запаливши у грубі він вирішив пограти на телефоні, та забувши вимкнути звук включив гру з гучною музикою, але на диво нікого не розбудив. Лише о десятій всі почали прокидатися, і готуватися до сніданку. Поснідавши, Іван Петрович дав завдання всім хлопцям: Дані і Андрію рубати і складати дрова, Льосі дати сіно коровам і коняці, а Сані і Дімі поприбирати у гаражі, після цього він пішов на роботу. Це трохи не сприяло планам хлопців, але не допомогти вони не могли. О другій годині хлопці закінчили роботу й попивши чайку сіли у машину та поїхали на  екскурсію. Спочатку вони об`їхали всі три головні вулиці, а після цього поїхали до школи. Потім хлопці проїхали дорогою понад лісом. Вона була закрита деревами з обох сторін, і зимою виглядала дуже красиво. Хлопці заїхали у магазин на іншому краю села. Там вони зустріли ще деяких друзів Сані, поговорили і рушили далі. Хлопці катались ще години зо дві і потім поїхали додому. Вже було доволі темно і на вулиці йшов великий сніг. Такі сніжні зими у нашій країні доволі рідкі, але цьогоріч вона видалась на славу. Десь о сьомій до наших мандрівників подзвонив Нечуйніс. Розмовляли вони з ним таємно на вулиці. Діма трохи підслухав їхню розмову та не придав значення тому, що почув. А почув він про двір Сані, про село і про якогось бізнесмена, та ми знаємо про кого йшлося. 
   Коли він вискочив на хлопців, то вони перелякалися і кинули, як і трубку, так і телефон. Зо сміху Діма впав на сніг і реготав на весь двір. Наші хлопці трохи обурились, та все ж самі почали сміятись з себе. А телефон на радість, сильно не постраждав. Після цього інциденту вони зайшли в хату. Там всі сиділи і дивились телевізор. Даня нагадав про клуб і хлопці почали збиратись. О восьмій вони вийшли на вулицю і рушили до клубу.
   Будівля була великою та ділилась на дві частини. Танцпол і бар були у головній частині, а у іншій, яка була трохи меншою, розміщувалась бібліотека. Хлопці гарно повеселились, а Даня з Андрієм навіть показували свої вміння з брейку. До них трохи пристали сільські авторитети і як завжди лізли битися через те, що вони типу приставали до дівчат. 
   Ну і як у всіх фільиах, яка дискотека у сільському клубі без бійки ?Обидві сторони були сильні. Біня була добра, але згодом вони прийняли акт про перемир`я і вже через декілька хвилин веселились разом. У наших хлопців були не великі поранення, декілька синців і фінгалів, хоча у авторитетів їх було не менше. Але особливо був радий сутичці Андрій, який давно хотів побитися з кимось. Приблизно о дванадцятій ночі хлопці пішли додому.
        
   Наші герої прокинулись о дев`ятій годині, і м`яко сказано трохи погано себе почували. З клубу вони прийшли о пів на першу ночі і одразу лягли спати, але сон порушували фугаси Дімки, який разів чотири бігав до туалету. Вранці хлопці не дуже хотіли ставати, але їх підганяв Іван Петрович. Не дуже радуючись вони одяглись, поснідали і пішли на вулицю. Там вони прибирали сніг, заносили дрова у хату і кухню, а також заносили сіно у ясла. Після закінчення праці, Іван Петрович позвав хлопців до себе.
- Ну що, хлопці, поїдемо по ялинку ?
- Звісно, поїхали, - з радістю сказав Даня.
- Тихо не спіши, студент, спочатку треба запрягти коняку і взяти пилку.
- Ну добре, без проблем, жваво відказав Даня.
- А цим займетесь ви, - з осміхом сказав Іван Петрович і швидко змився з місця.
- Ну що, хлопці, запрягаймо коней.
- Пішли.
   Вони запрягли кобилу Ляльку взяли пилку і позвали діда.
- Ну що, діду, все є можемо їхати, - сказав Саня.
- Молодці, хлопці, тоді їдьмо.
   Вони рушили до лісу. Як же Даня любив їздити до лісу, особливо зимнього. Вкриті білим покривалом дерева, білосніжна дорога і тихий сніг, були для нього чимось особливим.
- Дуже красивий у вас ліс, - сказав Даня, який сидів біля діда, - у нас в Житомирі теж гарні, але цей мені ще більше подобається.
- Дякую, я сам люблю їздити сюди. Якось літом поїхав в ліс нікому не сказавши, то мене шукали весь день. Я думав на годинки дві з`їжджу по гриби, а їх тут було безліч. От і вирішив трохи позбирати, і не помітив, що аж до вечора там пробув. Баба така заплакана була, ще й кричала на мене, а я й не розумію через що. Я їй грибів приніс, а вона кричить, тьху.
   З такими історіями вони їхали поки не побачили дуже гарну ялинку. Хлопці встали з воза і підійшли до неї.
- Те що треба, - сказав дід, - приступаймо до роботи.
   Наші чоловіки зрізали ялинку, погрузили на віз і рушили додому. Приїхавши вони почали її прикрашати. Галина Степанівна винесла іграшки і гірлянди.
- Ялинка буде сяяти на всю Макухівку, - весело сказала жінка.
   Вона й справді була гарна і майоріла на все село. Після цього хлопці  сходили до магазину за смачненьким, щоб було цікавіше дивитися футбол. 
   Ввечері Даня з Андрієм подзвонили батькам і розказали про їхні справи. Також наші мандрівники думали про те, як розказати про справжню причину поїздки своїм новим друзям, але про це ви дізнаєтеся у наступних розділах.
        Вчора наші герої гарно відпочили. Зранку вони прокинулись і знову чекали поки їх розбудить Іван Петрович. Так вони прочекали цілу годину і зрозуміли, що його нема вдома. Потім Даня встав з ліжка і побачив на столі записку.
« Дорогі студенти
   Ми з старою поїхали в Диканьку на ярмарок. Вам я доручаю важливу місію. Вам треба прибрати в хаті. Хоча ні, це місія яку вам доручила Галя, а я вам доручаю доскладати дрова. Значить, як справитесь то можете приїхати до нас в Диканьку, бо ми будемо тут допізна. Обід в холодильнику. Якщо захочете приїхати не забудьте закрити хату.
Дід Іван »
   Прочитавши листа вони зрозуміли, що без такої ранкової « зарядки » у них не обійдеться ні один день в селі. Хлопці вирішили швидко зробити всі доручені завдання і поїхати у Диканьку трохи повеселитись.
   Даня з Андрієм і Санею пішли складати дрова, а Льоха і Діма прибирали в хаті. За годину вони справились з місією. 
   О дванадцятій хлопці почали збиратись. Вони вдягли свої найкращі речі і виїхали в дорогу.
   Їхати до Диканьки треба було сорок два кілометри і по часу це     приблизно одну годину. Дорога була слизькою, і на шляху хлопці бачили не одне ДТП. Також їм прийшлось бути свідками одного з них. Це зайняло трохи часу, тому до місця призначення вони приїхали майже о третій годині. 
   Диканька – село оспіване Миколою Гоголем. Село, яке наскрізь пропахло галушками і сметаною. Зимою воно було дивовижне, вкрите снігом і повне новорічного настрою. Саня не раз тут був і запропонував одразу пройти до самих цікавих місць. Серед них: парк, де гуляє багато дівчат, вулиця, де гуляє багато дівчат ну і ярмарок, де також гуляють і торгують багато красивих дівчат. Зрозуміло, що у Сані, була мета підчепити якусь дівчину.
- Пацани, зараз буде ніштяк, - з такими словами Саня повів хлопців за собою.
   В парку, де гуляли багато дівчат, його спроби не мали успіху. На вулиці, де гуляють багато дівчат щось також пішло не так. Одна дівчина його навіть трохи не побила. Але Саньок не здавався до останнього і на кінець познайомився з нормальною брюнеткою. Потім він підійшов до хлопців і сказав:
 - Я напевно трохи відлучуся, панове друзі, бачте є деякі причини, - і пішов з дуже веселим настроєм.
- Саньок дівку знайшов, а ми як ? - спитав Андрій.
- Ну то ходімо на лови, - підкинув Даня. - Може когось і зловимо.
- Куди попрямуємо ?
- Ну як бачите, наявність жіночої половини людства на цій території скорочується з кожною хвилиною, тому ми не повинні зволікати, - не типово для себе сказав Льоха. - Я пропоную піти на ярмарок.
- Діло говориш, - сказав Андрій і пожав руку Льосі. - Погнали.
   Хлопці помаленьку попрямували туди. Цей ярмарок був звичайним базаром, але трохи приправленим стариною. Всі лавки були покриті соломою, багато людей були вдягнені у національний одяг, який не було видно під куртками. Хлопці провернули кілька успішних операцій, я думаю ви здогадаєтесь яких і потім пішли дивитися на товар. Люди продавали багато різних новорічних іграшок, прикрас і звісно ж ялинок. Даня вирішив прикупити пару сувенірів додому. Коли він платив за подарунки в нього задзвонив телефон. На тому кінці був Нечуйніс. 
- Привіт, Даню, як справи ?
- Доброго дня, Юрію Петровичу, все добре, а у вас ?  
- Також, що робите ?
- Ееем, а ми на ярмарку в Диканьці, прогулюємось.
- Зрозуміло, а як успіхи з Лаврінчуком ?
- Та поки ніяк, ми ще не починали нічого. Ми з Андрієм не знаємо як сказати про наші плани нашим новим друзям.
- А навіщо їм розказувати ?
- Ми у них живемо, і як думаєте, що вони скажуть якщо ми будемо в них жити і лазити цілими днями по селу в пошуках тієї книги ? А як щось станеться, наприклад поранення, що казати, каталися на ковзанах і впали ?
- Ну так, потрібно щось придумати. Треба знайти момент і сказати.
- А як же його знайти, цей момент ?
- Ти відчуєш коли він прийде.
   В цей час його позвав Діма.
- Ну добре, я буду йти мене звуть. До побачення, Юрію Петровичу.
- Бувай.
   Він пішов до хлопців, які його чекали біля кафе.
- Я думаю треба трохи попоїсти і подзвонити діду з бабусею, - сказав Саня.
- О ти вже прийшов ? - сказав здивовано Даня.
- Так.
- Як пройшла прогулянка ? Признавайся зачарував, напевно дівчину ?
- Звісно, але про це пізніше, - підмигнув він Дані.
   Хлопці зайшли в кафе і замовили галушки. Потім Саня подзвонив дідусю і спитав, де вони з бабусею. Той відповів, що вони ще гуляють по ярмарку. Саня сказав, що вони приїхали до Диканьки і чекають їх у кафе. 
   Тим часом Даня все ж таки випросив розказати Саню про його побачення. Його нову дівчину звали Анею і їй було 16 років. Вона живе у Полтаві, а сюди приїхала до бабусі.
   Через півгодини до кафе зайшли Іван Петрович і Галина Степанівна. У них були дві великі сумки з різними речами та продуктами.
- О привіт, хлопці, ви ж на машині ?
- Так, - відповів Даня Івану Петровичу.
- Чудово, ходімо грузитись. 
       Коли вони були вже в селі перестав падати сніг і посилився мороз. У машині було весело. Всі підспівували під радіо, і дід розказував смішні історії. Потім вони почули якісь крики і гучну музику.
- О, знову цей хапун приїхав, - сказав Іван Петрович.
- Який хапун ? - запитали хлопці.
- Та цей, як його… Лаврінчук, наш місцевий хабарник.
   Коли хлопці почули знайоме прізвище то їх наче ошпарили окропом. 
- А хто це ? - запитав Даня, ніби він нічого не знав.
- Та це наш голова села, люди кажуть, що ще й наркобарон.
- Справді ?! - хлопці були в шоці.
- Напевно що, я про нього нічого крім цього не знаю.
- А ви до державних служб різних звертатись не пробували ?
- А хто проти нього піде ? Якщо все село у нього в боргах. А коли щось не так йому зробиш, то ще більше скаже віддавати.
- Зрозуміло, та ви ж можете його на понт взяти з інформацією про наркотики.
- В мене нема доказів, та й лишніх проблем мені не треба.
   Хлопці почули нову інформацію про Лаврінчука і побачили його будинок. Він був дуже великий, трьохповерховий дім стояв у великому дворі відгородженому від лишніх очей двохметровим кам`яним парканом.  Хлопцям потрібно було подзвонити Нечуйносу і розказати інформацію яку вони взнали. 
   У роздумах вони приїхали додому. Бабуся і дід почали поратися по господарству, а хлопці пішли до хати. Саня з іншими хлопцями помітили якусь занепокоєність у Дані з Андрієм, та на всі їхні запитання вони відповідали, що все добре і нічого не сталося. Ввечері коли хлопці дивились телевізор, Даня вирішив непомітно вийти і зателефонувати Нечуйносу, та це помітив Саня і захотів підслухати його розмову.
   Даня розповів Нечуйносу про хату Лаврінчука і про його бізнес з  наркотиками і про те, що він голова села, в якому вони зараз. Саня чув цю розмову і не міг нічого зрозуміти. Він дочекався поки Даня кине трубку, і різко вискочив на нього :
- Ну що, шпіон, попався ?
- В сенсі попався ? Ти що тут робиш ?
- Я все чув, ти говорив про того бізнесмена комусь.
- Взагалі то, підслухувати не можна, тебе такого матуся не вчила ?
- А я не підслуховував.
- А що ти робив ?
- Еее…Короче, що за таємні переговори ? Ви плануєте якісь замах ?
- Може я з коханкою розмовляв. В мене є особисте життя.
- З коханкою, яку звати Юрій Петрович ?
- Ні, - засміявся Даня.
- Чи може то коханець ?
- Ти що взагалі ? Сплюнь.
- Ну ти ж кажеш з коханкою, ось я і подумав.
- Давай, Саню, зараз підемо до всіх, здається прийшов час розказати.
   Вони пішли до кімнати. Там були всі окрім подружжя. Даня підійшов до Андрія і розказав про шпигунство Сані.
- Плюсую, треба розказати, але як ? - спитав чухаючи голову Андрій. 
- Зараз все буде, - з надією сказав Даня.
- Довго ви там будете шифруватися ? 
- Значить, пацани, та історія, що ми подорожуємо Україною трохи неправдива і справжня причина нашого приїзду дещо інша.
- Ну і яка ж ?
- Значить, я не знаю як ви відреагуєте на те, що я скажу... Ми одні з братів Житомирського Сабурського братства.
- Чого ? Якого ? - не розуміючи нічого спитали хлопці.
- Братства, Житомирського, Сабурського. Ви зрозуміли ?
- Ми якраз на півшляху до цього.
- Даню, давай я спробую розказати, - запропонував Андрій.
- Так, давай.
- Пацани, один історик, якого звати Юрій Петрович...
- О, я його знаю, - сказав Саня посміхаючись.
- Звідки ? - здивовано відповів Андрій.
- Данька знає звідки, - сказав Саня і подивився на нього.
- Ну короче. В одній старій будівлі він заснував організацію, яка займається вивченням культурної спадщини України. У нашому братстві двадцять п`ять учасників. Серед них є також інші історики, науковці, археологи і просто небайдужі до нашої країни люди.
- Ага, - сказали хлопці.
- І ось, ми також туди вступили. Ми там шукаємо інформацію про якісь нові знахідки, розмовляємо про них, вивчаємо історію.
- Зрозуміло, і давно ви там ?  
- Ми, здається, туди вступили у липні цього року, так Даню ?
- Так, у липні.
- І що далі ? - сказав Діма.
- П`ять днів назад, Юрій Петрович визвав нас до ложі. Насправді це була колись протестантська церква, а Нечуйніс викупив її і переобладнав на ложу, для нашої організації. Ми прийшли, і він розказав нам, що ось цей Лаврінчук викрав літопис Івана Мазепи. Цей літопис знайшли два тижні тому у Київській області, він неймовірно дорогий та цінний для нашої держави.
- Ого, - здивувалися хлопці.
- Заворожує, правда ?
- Так, - відповіли захоплені хлопці.
   Розмова вже йшла лнгше. Даня з Андрієм розповіли про лист до президента, про строк повернення і про винагороду.
- Зрозуміло. І як ви плануєте викрасти той літопис ?
- А це ми думали обговорити з вами. Звісно, якщо ви захочете ам допомогти.
- Та щоб ми і від такої пригоди відмовились. Ніколи, ми з вами !
- Ура ! - закричали радісно Даня з Андрієм.
- Може підемо у магазин ? Так би мовити обмити цю новину.
- Пішли. 
   Під час дороги, Льоха нагадав про завтрашній день народження Сані:
- В когось завтра день народження.
- Точно, а я і забув, - сказав Саня, - от йолоп. Забути про своє день народження, тьху.
   Всі хлопці засміялися, і були в шоці від Сані. Якби Льоха не нагадав, то можливо Саня і не зміг би згадати сам.
- То тоді треба купити щось смачненьке на завтра.
- Що саме ?
- Ну там, якісь продукти чи ще щось. Я не знаю, я ще в ступорі.
- Та не хвилюйся, купимо все. Краще скажи скільки тобі завтра буде ?
- Та вісімнадцять, - по-блатному сказав Саня.
- Ого, - здивувався Даня, - то це вже можна пити горілку і нічого за це не буде.

   На наступний день, всі хлопці окрім Сані прокинулись о шостій, щоб приготуватися до привітання іменинника. Разом з ними встали бабуся і дідусь і також допомагали хлопцям. Галина Степанівна приготувала сніданок, а Іван Петрович дістав подарунок - восьмий айфон.
- Ого, - здивувався Даня, - а де ви взяли гроші на цей телефон ?
- А хто казав, що я його купив ? - відповів жартуючи Іван Петрович.
- Зрозуміло, - сказав і засміявся Даня. А якщо справді ? Він же дорого коштує.
- Ми зі старою збирали, і батьки Сашкові доклали. Він давно про нього мріяв.
- Ну це справді крутий подарунок. Я б сам такий хотів.
- Я теж думаю йому сподобається.
   Даня з Андрієм вирішили подарувати Сані сімсот гривень. Вони подумали цього буде досить, та й більше вони не могли подарувати, бо їм ще потрібні гроші для подальшого проведення завдання. Льоха з Дімою також вирішили подарувати гроші.
   За декілька хвилин все було готове. Хлопці вирішили розбудити і привітати Саню.
- Ну що давайте, на раз…два…три…
- Хеппі бьорздей ту ю, хеппі бьорздей ту ю, хеппі бьорздей діар Саня, хеппі бьорздей ту ю ! З днюхой Санчо !!!
- Що, що таке ? - сказав Саня, ще не повністю не прокинувшись.
- Кажемо тобі, з днем народження, сонько, - весело сказав Діма, і в хаті залунав сміх.
- Дякую вам, це один з найкращих ранків у моєму житті.
- А тепер прийшов час подарунків, - сказав Іван Петрович і дав Сані пакетик з телефоном, - я сподіваюсь ми з бабусею і твоїми батьками не прогадали. Ми всі тебе любимо і бажаємо всього найкращого.
- Ого, невже це справді він ? Урааа! В мене восьмий Айфоооон. Дуже крутий подарунок, дякую, - закричав приємно здивований Саня, і обійняв бабусю з дідом.
- Ну а тепер наша черга, - сказали хлопці.
   Спочатку привітали Даня з Андрієм. Після них Саню привітали Льоха з Дімою, і всі сіли до столу. Надвечір хлопці вирішили продовжити святкування вже в клубі. Наші друзі гарно йбез проблем допомогли Сашкові зустріти повноліття і увійти у доросле життя. Хоча ні, про вдсутність проблем я вам трохи прибрехав ( звісно,  якщо ви не вважаєте погане самопочуття зранку проблемою ) але це було найменшим, що могло турбувати хлопців порівняно з тим, про що ви дізнаєтесь у наступних розділах.
   О шостій годині ранку, коли хлопці міцно й солодко спали і навіть у снах не думали вставати, гучним криком Іван Петрович їх розбудив. Вони ледве встаючи з ліжка, з явними ознаками бодуна спитали у діда, що він з них хоче. Той їм відповів, що ще вчора вони пообіцяли піти зранку на рибалку і попросили діда їх розбудити.
- Може не поїдемо ? - спитав Саня.
- Тоді віддавай гроші, - відповів йому Іван Петрович.
- Які гроші ? 
- Ти вчора пообіцяв, що якщо навіть після моїх вмовлянь ви не підете на рибалку, то ти віддаєш половину тих грошей, які тобі подарували. Ось навіть письмово задокументовано, - він пред`явив записку Сані.
- А й справді, - відповів той, - мій почерк. Ну тоді я встаю, - він розкрився і встав з ліжка, - ой, ой, ой щось я різко стартанув, аж голова закрутилась.
- Треба обережніше Саню, - пожартував Діма.
- Вставайте, пацани, ми їдемо на рибалку ! - сказав вже більш веселіше Саня і почав вдягатися. 
   Вони склали сумку з перекусом, взяли спінінг, наживку та пішли до машини. Саня сказав, що до річки їхати десять кілометрів, але можна скоротити по польовій дорозі, та він не знає в якому вона стані. 
   Хлопці вирішили ризикнути і поїхали по польовій дорозі. Одразу за селом вони звернули на цю невелику і не дуже помітну дорогу. За ніч нападало чимало снігу, і в зв`язку з тим, що по цій дорозі майже ніхто не їздить сніг на ній був на одному рівні з тим, що лежав на узбіччі. Вже на перших метрах шляху хлопці застряли. Їм прийшлось штовхати машину, щоб виїхати із замету. Ще пізніше на повороті їх занесло на узбіччя. Це був крутий але невдалий дрифт. 
   З цими та іншими пригодами, вони за півгодини приїхали на річку. Вона була великою і вся покрита кригою. Саня одразу пішов провіряти товщину криги ломом.
- Все добре, пацани, можете йти.
- Тут приземляємось ? - спитав Льоха.
- Ну так, тут здається нормально. Я іду бурити ополонки, хто зі мною ?
- Давай я, - запропонував Андрій.
- Гаразд, пішли.
   Саня з Андрієм пробурили п`ять ополонок і хлопці порозставляли спінінги. 
   За годину у жодного з хлопців навіть не поворухнулась вудка, але вони не здавалися. Кожен сидів і мовчки дивився на свою вудку. Так пройшла ще одна година і Андрій не витримав :
- Я вже не можу тут сидіти, вона не клює.
- Та заспокойся, ми знаємо, що вона не клює. Треба просто почекати, - сказав Даня.
- Та холодно чекати. Я вже змерз, давайте чайку вип`ємо чи що ?  
- У мене є дещо інше, - сказав Діма і вийняв з-під куртки пляшку пива.
- Оооо, це вже більше схоже на рибалку, - мовив Даня, - наливай, друже.
   Хлопці поналивали пиво у залізні кухлі і вирішили стукнутись ними, та на морозі кухлі після зіткнення один з одним не захотіли розставатися. 
- О, ти ба склеїлись! Що будемо робити ?
- Не знаю, їх не розклеїти, - сказав Льоха пробуючи їх роз'єднати, - можна було б пити з пласмасових стаканів, якби вони були.
- Так є ! - відповів Даня, - я зараз принесу.
   Поки він дійшов до машини то рази три смачно впав. Хлопці бачачи це дуже сміялись. Хлопці випили трошки пива і знову дивились на вудоски.
   Вже була майже десята година як у Діми клюнуло. Від подиву він аж впав з стільця, але швидко встав і почав підсікати :
- Нічого собі - це щука. Схоже, що ще й дуже велика.
- Давай підсікай, - кричав Льоха.
- Вона буде наша,пацани, готуйте сачок !
- Зараз, - сказав Даня і побіг його шукати.
- Тримай її, - голосив Андрій.
- Короче, я не знайшов сачка, та знайшов пакет.
- Згодиться. Тримай його, щас витягнемо. На раз…два…три.
   Діма різко та з такою силою підсікнув, що аж майже метрова щука вилетіла з ополонки і впала на лід.
- Тааааак!!! Тримай пакет, зараз покладу. О це щучка, дивись яка.
- Не щука, а монстр, - сказав Андрій.
- Пощастило тобі, Дімко.
- До речі, а як це ми забули взяти сачок ? - спитав Даня.
- Так його в нас і немає, - відповів Саня.
- Правда ?
- Ага.  
- Так... А я його тут шукав, всю машину перерив, а його й немає у нас, - сміявся Даня і пішов складати все те, що повиймав, назад в машину
   Хлопці після такого улову загорілись ще більшим бажанням чекати на  рибу, та схоже доля хотіла інакше. За наступні дві години ніхто нічого не зловив і вони трохи сумні і водночас радісні поїхали додому. Іван Петрович побачивши щуку був, чесно кажучи здивований від її розмірів. Галина Степанівна зайнялась її приготуванням і вже на обід хлопці їли спійману власними руками рибу. 
   Поївши хлопці нічим не займались, а думали як почати їхню секретну операцію. Вони вирішили завтра піти у розвідку до будинку бізнесмена. 
   І вони пішли туди, але за трохи інших обставин.