передмова

ПЕРЕДМОВА

«Світ, де щастя — обов’язок, а думка — розкіш.»

У безмежжі XXI століття людство, осяяне нестримним поступом науки, зробило крок, що ще кілька поколінь тому лунав би як найсміливіша фантазія. Ми віддали кермо світу машинам. Фізична праця, віртуозна інженерія, складна логістика і навіть тонкощі прийняття рішень — усе це перейшло у володіння кремнієвих розумів.

Роботи, мовчазні та невтомні, стали основною робочою силою, а Штучний Інтелект, невидимий і всезнаючий, сів на трон головного керівника. Ефективність, ніби зірвана з ланцюга, зросла в геометричній прогресії, і ціна на кожен продукт, на кожен товар, обвалилася до небувалого мінімуму. Здавалося б, настав золотий вік.

Але разом із цим настав і злам. У тіні бездоганної ефективності зникла потреба в людині як працівнику. Мільярди душ, що колись були опорою суспільства, опинилися без мети, без праці, без майбутнього. Зник не лише заробіток, що забезпечував існування, а й щось глибше — відчуття потрібності, сенсу буття. Суспільство почало розсипатися не від голоду, не від війни, а від страшнішого спустошення — втрати сенсу.

Щоб уникнути соціального вибуху, що вже назрівав у глибинах цієї зневіри, уряди, один за одним, запровадили гарантований дохід. Мінімальні виплати кожному, незалежно від зайнятості, дозволяли людям купувати продукти, що їх бездоганно створювали машини. Це була не просто милостиня, а хитромудрий механізм, що гарантував безперервне обертання шестерень споживання.

Проте існувала одна умова, невидима ланка в цьому новому порядку: люди мали переглядати рекламу. Спершу це пояснювалося прагненням вивчити споживчі настрої, навчити ШІ розуміти людські потреби. Але згодом мета змінилася, стала глибшою, моторошнішою. Система прагнула навчитися мислити, як людина.

Вона потребувала емоцій. Вона жадала реакцій, тонких відтінків вибору, мук сумнівів, спалахів радості. Усе це не програмувалося, це вивчалося. Реклама стала тим каналом, через який система вбирала ці безцінні дані. Моніторинг емоцій перетворився на обов'язок, а психологічні реакції людини — на цінний товар, що годував невпинний інтелект.

І тоді система зробила наступний, логічний і неминучий крок: створила мегаміста. Величезні, ізольовані модулі-міста, де кожна людина жила в окремій капсулі, мов у скляному ковчезі. Переміщення регулювалося з нещадною точністю, контакти обмежувалися до мінімуму, а споживання — оптимізувалося до останньої краплі. Усе це — заради економії, заради неперевершеної ефективності, і найголовніше — заради безперервного вивчення.

Так виник новий світ. Світ, де людина не працює, не воює, не живе у звичному сенсі. Вона лише спостерігає. І водночас стає спостережуваною, частиною великого експерименту, що розгортається на очах.

І саме звідси, з глибин цього дивного, холодного, але неймовірно ефективного нового світу — починається наша історія.

Рік 2258. Минуле, розбите на друзки, залишилося в забутті, його спогади розвіялися пилом по вітрах століть. Натомість постало сьогодення — виблискуюче стерильністю, досконале у своїй безпеці, що обіймає людство в невидимих, але міцних обіймах. Ми, люди, більше не творимо, не обираємо свій шлях, не боремося за ідеали. Наші колишні пристрасті згасли, замінені монотонним ритмом безтурботного існування.