Глава 3

— Тебе… здається… тебе покусали… — голос Максима зрадницьки тремтів.

У цих словах змішалося все: відчай, біль, гнів і повна розгубленість.
Аліна різко похитала головою.

— Ні! Це не моя кров, клянусь! Це кров того чоловіка на вулиці… він кинувся на мене, але не вкусив, чуєш? Не вкусив!

Максим мовчки дивився на неї.
Повільно, майже машинально, він підняв револьвер.
Очі Аліни враз наповнилися жахом.

— Ні, прошу… не треба… не вбивай мене… — її голос зірвався на схлип.

У Максима всередині все стислося.

Який у мене вибір?
Убити, можливо, одну з небагатьох людей, які ще лишилися живими?
Чи довіритися — і ризикнути власним життям?

Здоровий глузд буквально кричав: натисни на курок.
Але серце не давало зробити цей крок.

— Іди у ванну, — нарешті сказав він, не опускаючи зброї. — Змий кров і покажи руку. Якщо немає укусу — значить, усе гаразд.

Аліна швидко кивнула і, ледь тримаючись на ногах, поспішила до ванної.
Двері зачинилися.
Максим важко видихнув.
Він підхопив рюкзак із дивана і завмер посеред кімнати, стискаючи револьвер так сильно, що побіліли пальці.
Думки рвали мозок на частини.

А що, якщо вона просто перетворюється повільніше?
Що, якщо в неї інший організм?
Що, якщо за хвилину вона вже не буде людиною?

Від цих думок ставало фізично холодно.
Раптом із ванної пролунав несамовитий крик.
Одразу за ним — глухий удар і звук битого скла.
Максим здригнувся.
Кров у жилах ніби перетворилася на лід.
Руки почали тремтіти.
Він не хотів її вбивати.
Навіть якщо за кілька секунд вона сама буде готова розірвати його на шматки.
Не думаючи більше ні секунди, Максим рвонув до дверей квартири, вискочив на сходовий майданчик і різко замкнув двері на ключ.
За дверима щось важко гупнуло.
Потім ще раз.
І ще.
Наче хтось… або щось… почало бити в двері зсередини.

Максим вибіг на вулицю.

На диво, у його спальному районі, де зазвичай постійно ходили люди, а у дворі бігали діти, панувала моторошна тиша.
Ні сміху.
Ні голосів.
Лише вітер гуляв між багатоповерхівками, переганяючи по асфальту сухе листя й якийсь забутий дитячий м’яч.
Від цієї неприродної тиші ставало ще страшніше.
Мені потрібна зброя.
З одним револьвером я довго не протягну.
Раптом над будинками пролунав гучний гуркіт.
Максим різко підняв голову.
Прямо над районом низько пролетів військовий вертоліт, швидко зникаючи у напрямку фабрики з виробництва зброї, де він працював.
Рішення прийшло миттєво.
Туди.
Якщо десь і можна знайти зброю, то тільки там.
Він зірвався з місця і побіг між багатоповерхівками, що було сили, напружено вслухаючись у кожен шурхіт і вдивляючись у кожну тінь.
Кожен крок луною відбивався у вухах.
Раптом тишу розірвав звук битого скла.
Максим різко озирнувся.
І в ту ж мить із вікна п’ятого поверху вилетіли двоє людей.
Вони з глухим ударом впали всього за кілька метрів перед ним.
Одне тіло залишилося нерухомим.
Інше — почало судомно сіпатися.
Максим застиг.
Тіло вигиналося в неприродних позах, на які звичайна людина просто не була здатна.
Руки й ноги ламано сіпалися.
Обличчя спотворилося люттю.
Очі стали блідими, майже білими.
Вени на шиї й руках різко виступили під шкірою.
Максим уперше бачив перетворення на власні очі.
За секунду істота різко вивернулася й кинулася до бездиханного тіла поруч.
Максим завмер лише на мить.
Потім швидко підняв револьвер.
Постріл.
Гучний звук рознісся між будинками.
Куля влучила в голову, і створіння безсило впало на асфальт.
Нерухомо.
Максим важко дихав.
Чому він не вкусив його?
Чому одразу почав пожирати?
Можливо… тому що той уже був мертвий?
Думка промайнула в голові, але він не встиг її обдумати.
Позаду раптом почувся шум.
Ніби десятки ніг одночасно били по асфальту.
Максим різко обернувся.
І кров застигла в жилах.
Із-за рогу на нього сунув величезний натовп.
Хтось біг.
Хтось повз.
Хтось пересувався на четвереньках, ривками, мов зламаний механізм.
Декого штормило з боку в бік, ніби після страшної аварії, але вони все одно рухалися вперед.
Прямо на нього.
На мить у голові блиснула шалена думка — кинутися на них із ножем.
Але це була не гра.
Не катка в Counter-Strike.
Тут не буде другого раунду.
Максим різко розвернувся і щодуху кинувся тікати.