200 років
Розмови...
Кав’ярня світилася м’яким жовтим світлом, а на вікнах збиралися краплі дощу. У повітрі пахло корицею, кавою і чимось ще - можливо, очікуванням. Він замовив дві кави. Вперше за певний період часу йому кортіло говорити з людиною про все та ні про що.
Він заговорив першим, не надто думаючи про слова. Про дрібниці - про погоду, яка вміє бути настирливою, про місто, що ніколи не здається по-справжньому привітним, але все одно притягує. Вона слухала уважно, час від часу всміхаючись, ніби між рядками знаходила щось своє. Її погляд не ковзав - він затримувався, і від цього ставало трохи ніяково, але водночас спокійно.
Розмова плинула легко, без гострих кутів. Вони сміялися з випадкових спогадів, з дивних знайомств, з того, як інколи життя підсовує зустрічі без пояснень. Він ловив себе на думці, що давно не відчував цієї простої радості - бути почутим, не намагаючись справити враження.
Кава поволі холола, але він не поспішав робити ковток. Йому здавалося, що якщо рухнутися - щось порушиться, розвіється, як пар над чашкою...
#6146 в Любовні романи
#1493 в Любовне фентезі
Відредаговано: 13.01.2026
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
