Це лише припущення

2025 рік. Лондон

Прохолодний та вологий осінній Лондон о десятій ранку вже шалено гнався вперед. Закутані у пальто та шарф люди бігли по своїм справам. Хто куди. У тому і весь смак мегаполіса: ти водночас у юрбі, але і ніхто тебе не помічає, ти нікому не потрібен.

Місто дихало парою кав’ярень, шумом шин і гулом розмов, що змішувалися у єдину мелодію ранку. Вітер з Темзи приносив запах вогкості, листя й бензину. На перехрестях миготіли парасольки - кольорові плями серед сірих відтінків асфальту.

Біля старого книжкового магазину, стояв чоловік у чорному пальто. Він дивився, як у калюжі відбиваються кроки перехожих, і думав, що у цьому місті надто легко загубитися. Але, може, саме це й потрібно - загубитися, щоб нарешті знайти себе?

Його годинник показував 10:17. Попереду чекала справа, яку він відкладав уже кілька тижнів. Дощ поволі набирав силу, і Лондон, як завжди, приймав його спокійно - з тією ж стриманою гідністю, з якою приймає все, що трапляється в його нескінченному русі.

Він зробив крок уперед — просто у натовп, що нісся вперед, наче течія великої ріки.

Зайшовши до читальної зали Британської бібліотеки, його зустріла тиша. 

Тиша тут була особлива - не мертва, не гнітюча, а жива, наповнена шепотом сторінок і ледь чутним скрипом стільців. У повітрі пахло старим папером, пилом часу й кавою, яку хтось, порушуючи правила, все ж приніс у термогорнятку.

Він зняв пальто, струсив із нього кілька дощових крапель і підійшов до каталогу. Його пальці торкнулися холодного металу полички - того самого, що десятиліттями тримав на собі історії людства.

На першому поверсі, у розділі рідкісних видань, він замовив книгу, яку шукав уже довго — «Листи з Темзи. 1892». Деякі вважали її просто збіркою листів старого лондонського філософа, інші — зашифрованим щоденником. Він був впевнений: там є щось більше.

Бібліотекарка з лагідним, але втомленим поглядом подала йому книгу у світло-коричневій палітурці.

- Бережіть її, - прошепотіла вона. - Ця книга бачила більше, ніж ми з вами разом.

Чоловік лише кивнув та посміхнувся.

Він сів до вікна. Краплі дощу ковзали по склу, спотворюючи обриси міста зовні. Відкривши першу сторінку, він побачив підпис, зроблений чорнилом, яке ледь не зникло з часом:

“Тому, хто шукає істину, навіть коли її боїться.”

Його серце стиснулося.

Дощ тим часом перейшов у тиху мряку.

А в глибині бібліотеки, десь між полицями, ніби хтось пересувався - нечутно, але з відчуттям присутності.

Він підвів очі від книги й озирнувся. Тиша знову стала важчою.

А потім - легкий шелест сторінок на сусідньому столі.

І голос, ледь відчутний:

- Я думала, що таким, окрім мене, ніхто не цікавиться.

Дівчина з довгим каштановим кучерявим волоссям здивовано дивилась на книгу.

- Чому? - Тихо запитав чоловік.

- У книзі багато загадок. Автор наче своїми ствердженнями запитує, а питаннями - стверджує. Еге ж... Ха-ха!

- Цікава думка. Ще не чув такої.

Вона злегка знітилася від власного сміху, поправила пасмо волосся, що впало на обличчя, й опустила очі.

- Перепрошую, - сказала після короткої паузи. - Просто, коли говорю про книги, то… Іноді надто захоплююся.

- Це гарна риса, - відповів він, відчуваючи, як його власна напруга потроху спадає. - Особливо у цьому місті, де всі кудись біжать і ніхто не слухає.

- Так, - усміхнулася вона, - Лондон - це місто, яке вміє приховувати. І людей, і правду.

Він уважно подивився на неї. У її погляді було щось знайоме — не обличчя, не голос, а, скоріше, відчуття. Ніби він уже колись чув ці слова.

- Ви читали її повністю? - Запитав він.

- Ні, - відповіла дівчина. - Лише уривки. Але, здається, кожен, хто бере цю книгу, шукає в ній щось своє. А знаходить - не зовсім те, що очікував.

Вона поглянула на обкладинку, провела пальцями по тиснених літерах і додала майже пошепки:

- Кажуть, автор зник того ж року, коли книгу видали. Без жодного сліду.

Чоловік завмер.

- Ви знаєте його ім’я?

- Лише ініціали - A. M.. Але… - вона зробила паузу, - є припущення, що це був хтось із бібліотекарів. Старих. Один з тих, хто працював саме тут, у цьому залі.

- Це лише припущення.

Він перегорнув сторінку.

Коли чоловік підвів погляд, то дівчини вже не було. Лише легкий запах жасмину залишився у повітрі.