Розділ перший - Ти певен?

Невластивий для сьогодення вітер був неприємною несподіванкою для обох. Споглядаючи на хмари, він помітив, як вітерець посилився, це неабияк напрягло його. Навіть перелякало...

  - Ви взагалі не розумієте, що якщо драка неминуча, то бити треба першими!? Уразуміти цього не можете ??

 Трохи тихіше мерзотливим тончиком богатого "мужика" :

  - Це моє рішення! Так мною було прийняте рішення, про захист!! Та кожен нелюд який паплюжив й не зважав на росіян буде покараний, бо у наші плани не входе окупація.

 Гомін та якийсь вибух.

 Глузуючи... Чоловічий белькіт змінює жіночий :

  - Ти й справді хочешь вселити у мене впевненість ? Впевненість в тім, що Ви, як це сказати... ? Обороняєтеся? Якщо ти зумів повірити у те, що кращий захист це напад, то інші ні. Втім тобі не звикати й брехні не займати.

  - Можливо посмівши подумати сказати таке : ти почуваєш в собі могутність ? Про це ти думаєш. .

 Злісно, з деяким відчуним сумнівом, він відхиляється.

 Наскільки можно повірити у свою брехню ? Адже від правди не підешь, адже у світі так було завжди...

 Уже без посмішки, чоловічий голос тремтить :

  - Подумаєш, якщо це хрінь...

 Ковток. 

  - Якась розлетівшаяся хрінь пролітає десь у небі я злякаюся й щось бо визнаю? Звісно ж, хоча вона...

  - Далеко, я знаю.

Шурхіт й хруст майже справжній хрускіт повітря. А після клацання слова :

  - Воно там у небі впаде гадаєш я повірю?

Ха.

 Щось великузне завмерло прямо у вершині. Рух пташиного польоту, такого спокійного й м'якого, але дуже швидкого... змінилося. Винищувач ця рівна й горда птаха був зовсім не інтелектуальним... Бути може його запустили у невірне русло... бути може хитренькі американці пошкодили винищувач деяким зарядом. Чому ж він стрімко падав! 

  - Не сміши, не роби дурня! 

 А ось мить, ще одна, й він з неймовірнішим стрімким ривком, піднявся на сотню метрів у саму височінь.

 Чоловік підскочив, плешивий мітнувся у сторону.

 Десь бо ж високо хвіст винищувача задеренчав. Один з багато-чисельних чагарників впав немов піджавши своє листя...

 Десь у глибині "душі" Володимир трепотів (краще обісрався, але то таке) Розправивши хвіст, винищувач показав усю свою багатофункціональність, він був вже далеко у небі, але скинув ще один снаряд, котрий попав прямісінько у центр. У дерево.

 Почулося чоловіче скавчання та вереск. Грізне та голосне :

  - Да як ви можете!? Лякати? Мене!? Лякати... вони..нічого у Вас не вийде Ваша провокація з модулями!

  - Він цілком придатний й досить інтелектуальний, тільки от без сенсора.

 Смердюче припухле лице більш не посміхалося. Якась маска ненависті й злості... Що ще? 

Президент "миру" засмердів.

 Гіляки прогнулися під ударом. У момент, коли чоловічий силуєт завмер, чоловік охнув.

 Вимпел спрацював цілком добре, але неякісний метал стрекотів, немов би був живим. А він вже не хихотів, він все дивився, як повністю уся бортова система згасла. Винищувач не здався, обпікаючи вогняним диханням землю, він розправив вузькі крила й кинувся у сторону...

  - Ти певен? Що хочеш жити, або ж тобі малувато?

Скавчання.

 Чоловіку щось здолось, але от він вже весь засяяв.

 Голова сіпнулася, а потім гнила макітра його поникла. Високоточна штучка "-пташка" досягла своєї мети на цей раз врна попрямувала у потрібному напрямку. Його розполовинило.