91. Привиди з ліхтарями

Після довгої розмови з театральним гуртком слідопити не відчували полегшення. Так, частину таємниць пояснили: Галя, курчата, мікрофон, навіть дивне світло. Але в душі залишалося відчуття: щось іще ховається у темряві.
— Усі ці записки й дивні підказки… вони ж не від гуртківців, — прошепотіла Соломія.
Максим зтиснув кулаки:
— Значить, мусимо перевірити самі. Сьогодні ж уночі.

Так вони й опинилися в кущах біля млина. Місяць виплив над селом і освітив дах старої будівлі. Лопаті, давно зупинені, здавалися чорними крилами, що зависли над подвір’ям. Друзі сиділи, притулившись один до одного, й майже не дихали. Бублик примостився попереду й пильнував, як справжній вартовий.

Десь неподалік тихо мукнула Галя. Вона стояла біля свого двору, повертала голову до млина й ніби теж чекала на щось. «Ще б шоколадку», — майнула кумедна думка в Тимка, і він ледь не пирснув.

— Тільки не кашляй, — пошепки буркнув він до Івана. — Якщо ти зараз чхнеш, нас почують аж у сусідньому селі.
— Це в тебе ніс чутливий, як у зайця, — образився Іван, але все ж притиснув долонею рот.

Максим не зводив очей із дверей млина. Там було тихо. Та раптом з іншого боку подвір’я замерехтіло світло. Одне, друге.
— Ліхтарі! — прошепотіла Соломія. — Двоє людей!

Довгі тіні ковзали по стінах, нахилялися, щось нишпорили. Один із чоловіків розгорнув пожовклий аркуш із кривими лініями та намальованим хрестиком. Інший прикладав до каміння довгу лінійку.
— Вони щось вимірюють, — здивувався Іван. — Може, шукають хід?
— А може, шукають скарб, — злякано додала Соломія.

Бублик загарчав по-котячому й вигнув спину. Він точно відчував у цьому щось недобре. Діти ледве встигли схопити його за хвіст, аби той не кинувся вперед.

Фігури підійшли до старої комори й відсунули дошки. З-під навісу витягли важку скриню. Кришка рипнула — і світло вихопило… не золото. Усередині були театральні костюми, картонні шоломи, плащі й цілий мішок із пір’ям.

— Ну й ну! — вирвалося в Тимка. — Це ж наш реквізит!

Дорослі виглядали розчарованими. Один кинув плащ на землю й буркнув:
— Скарб… Ха! Ганчір’я та коробки.

Світло вихопило їхні обличчя. Слідопити мало не задихнулися від подиву: сторож Василь і листоноша Семен Петрович!

— Василь! — шепнув Максим. — І Семен!

— Я ж казав, — пробурмотів Василь, нахилившись до карти. — Дід казав, що тут був підземний хід. Карта вела саме сюди. От ми й шукали.
— Ага, — сердито відповів Семен. — Шукаємо-шукаємо, а в результаті — плащі й маски. І те пір’я, що ми вискубли з півня… Дивись, його тут мішок цілий!

Слідопити ледь не вискочили з кущів.
— Це вони обскубли Тараса Степановича! — прошепотів Тимко. — Ось чому він лисий!

Бублик загарчав так, що діти мусили його затиснути руками. А Галя раптом тихо мукнула, наче погоджувалася.

Дорослі тим часом сердито шепотілися. Василь витяг із мішка жменю пір’я й розвіяв у повітрі:
— Ми ж думали, що за ними можна буде знайти слід, мовляв, веде до скарбу… А воно просто реквізит.
— Тому й підкидали ті речі де попало, — додав Семен. — Щоб ніхто не здогадався, що ми нишпоримо біля млина. А вони тепер на всіх язиках.

У цей момент у кущах щось рипнуло. Слідопити обернулися — і ледь не зойкнули. Поруч із ними, у смішній касці та з ліхтариком у руці, повзав капітан Буряк. Він вирішив провести «секретну операцію» й заліз прямісінько в їхню засідку.
— Тсс, я все бачу! — урочисто прошепотів він так голосно, що ледь не виказав їх усіх.
— Тихо! — злякано затиснула йому рота Соломія.

Слідопити зрозуміли: тепер усе ясно. Саме Василь і Семен «позичали» речі гуртківців, підкидали їх у різні місця й обскубли півня. Але лишалася ще карта й дивна впертість цих двох дорослих шукати щось у млині.

Світло ліхтарів стрибало по стінах, і тіні Василя й Семена виглядали тепер не моторошними, а радше кумедними й трохи жалюгідними.

Слідопити переглянулися. Таємниця стала подвійною: театр пояснював одні дива, а Василь із Семеном — інші. І від цього розслідування лише набирало обертів.

Капітан Буряк, який досі сопів у кущах, раптом відповз убік і урочисто прошепотів:
— Ви сидіть тут тихо, а я проведу власну секретну операцію. Зайду зсередини, щоб підловити злочинців!

Діти не встигли його зупинити — він уже поповз у темряву, тримаючи на голові свою смішну каску. Бублик тихо нявкнув, але було пізно: капітан зник у тіні млина.