82. Сіль у кишені

Над селом повільно опускалися сутінки. Повітря було тепле й густе, з запахом свіжоскошеної трави та диму з кількох дворів, де господині пекли хліб. Діти йшли стежкою повз будинок баби Варвари, коли двері скрипнули, й вона з’явилася на порозі, тримаючи в руках невеликий полотняний вузлик.

Варвара виглядала серйозно, навіть урочисто. Її очі блищали, а в голосі звучала таємнича важливість:

— Діточки, слухайте мене уважно. Млин не любить тих, хто приходить без солі. Без солі ви там беззахисні.

Вона підійшла ближче й простягнула вузлик Соломії. Той був перев’язаний грубою ниткою, а всередині шелестіли кілька жмень звичайної кухонної солі.

— Це для захисту, — пояснила баба. — Як щит від того, що там криється.

Соломія подякувала й обережно сховала вузлик у свою сумку. Друзі перезирнулися: кожен із них подумав, що, можливо, це просто старі забобони, але в словах Варвари було щось таке, що змушувало ставитися до них серйозніше.

Тут раптом уперед вийшов капітан Буряк. Його груди роздулися, як у індика, а голос прозвучав урочисто:

— Це новітня технологія! — вигукнув він, вихоплюючи вузлик із Соломчиної сумки. — Я особисто перевірю її ефективність.

І, не чекаючи відповіді, капітан сховав вузлик у свою кишеню, гордо випрямився й зробив кілька кроків. Але, щойно він пройшов пару метрів, вузлик раптом розв’язався, і вся сіль, немов сипкий водоспад, висипалася йому просто в чоботи.

— Ой-йой-йой! — вигукнув Буряк, застрибавши спершу на одній нозі, потім на іншій. Він намагався витрусити сіль, але чим більше він тряс чоботом, тим сильніше вона набивалася між устілкою й носком.

Діти зареготали. Тимко аж схопився за живіт:
— Оце справжній захист! Якщо вороги побачать, як ти стрибаєш, то точно втечуть!

— Це навіть не захист, а циркова вистава! — додав Іван, ледве стримуючи сміх.

Буряк почервонів, але не здавався:
— Це… була перевірка системи! — вигукнув він. — Я навмисно протестував вузлик у реальних умовах.

Але від цього йому не стало легше: сіль і далі неприємно шаруділо в чоботах. Він спробував сісти й висипати її, але випадково перекинувся назад просто на клумбу баби Варвари, зламавши кілька кущиків м’яти.

— От бачите, — буркнула Варвара, не зводячи очей. — М’ята тепер вас захистить від злого ока.

Діти знову вибухнули сміхом, а Буряк тільки бурмотів щось про «бойову підготовку».

Тим часом Бублик неквапно підійшов до місця, де висипалася сіль. Він обнюхав її, зробив серйозну морду, а потім обережно потягнув носом, наче йому сподобався цей запах. Нарешті він задоволено замуркотів і ліг просто на купку розсипаної солі, ніби оголосив: «Ось тут я буду чергувати».

Навіть Барбос, який зазвичай гавкав на все підряд, тепер завмер і лише тихо фиркав, дивлячись на катавасію з капітаном.

А Галя, яка весь цей час стояла трохи осторонь, раптом зробила кілька кроків уперед. Вона обережно обнюхала сіль, нахилила голову і… акуратно торкнулася до неї копитом. Потім подивилася на дітей довгим, серйозним поглядом, у якому було щось, що складно було пояснити словами.

— Вона теж погоджується, — прошепотіла Соломія. — Це не просто так.

Друзі на мить стихли. Навіть серед жартів і сміху було відчуття, що баба Варвара мала рацію: сіль могла мати значення у їхніх пригодах.

І поки Буряк продовжував стрибати, намагаючись «перевірити систему», діти зрозуміли одне: навіть найдрібніші речі іноді можуть стати важливими.