81. Сліди на піску

Наступного ранку, коли сонце ще тільки починало виглядати з-за пагорбів, діти вирушили до річки. Вчорашня злива змила в Шпилях все сміття й залишила після себе рівний, вологий шар піску, немов хтось навмисне підготував його для спостережень. Вода текла повільно, віддзеркалюючи небо, а на березі пахло мокрою травою та свіжістю.

Першою дивину помітила Соломія. Вона зупинилася різко й підняла руку:

— Подивіться!

На піску виднілися чіткі відбитки. Деякі нагадували сліди босих дітей: маленькі стопи, які бігали то до води, то назад. Але поруч із ними були дивніші. Вони були завеликі, витягнуті й мали дивну форму, ніби хтось ішов у величезних черевиках чи дерев’яних лаптях.

— Це таємні знаки! — вигукнув Тимко, вже витягуючи свій блокнот. Він присів і старанно змалював кожну лінію. — Вони спеціально лишили їх для тих, хто знає, як читати.

— Або це… репетиції шпигунів! — відразу заявив Іван, який завжди надавав усьому найбільшого драматизму. — Дивіться: босоніжки — то діти, а великі — це їхні ватажки. Вони домовляються про щось прямо на піску!

Соломія тільки зітхнула, але також уважно занотувала все у свій зошит.

У цей момент Барбос, який йшов поруч, раптом насторожився. Він уперся лапами, підняв хвіст дибки й почав шалено гавкати — не на річку, а у бік млина. Він тремтів, рвався з повідка, ніби відчував щось, чого люди ще не бачили.

— От дивак, — пробурмотів Тимко. — Тут сліди, а він знову свого млина боїться.

Бублик, як завжди, діяв по-своєму. Він неквапом підійшов до найбільш дивного відбитку, сів прямо на нього й почав вилизувати лапи. Він так ретельно тер шерсть, що фактично стер половину відбитку.

— Він затирає докази! — у розпачі вигукнув Іван.

— Або ховає їх від когось іншого, — тихо заперечила Соломія. — Погляньте, він завжди сідає тільки на ті місця, які видаються нам найбільш дивними. Може, це його спосіб попередити нас?

Поки вони сперечалися, на річці з’явилася Галя. Корова, спокійна й неквапна, вийшла на берег, підійшла до слідів і кілька хвилин уважно вдивлялася в пісок. Потім вона нахилилася, вдихнула запах і вдарила копитом по землі тричі. Діти завмерли.

— Це точно знак, — сказав Тимко. — Вона нам підказує.

— А може, їй просто не подобається мокрий пісок, — засумнівався Максим.

Але Іван був непохитним:
— Галя — наш головний свідок. Якщо вона показує три рази, це означає «троє винних».

Усі вибухнули сміхом, але все ж таки занотували: «Галя била копитом тричі».

І саме в цю мить, звідки не візьмись, з’явився капітан Буряк. Він ішов урочисто, несучи під пахвою величезну металеву каструлю.

— Ага! — вигукнув він. — Я розгадав усе! Це відбитки… велетенської гуски. Ворог хоче налякати нас легендою про міфічну птаха!

Він поставив каструлю на пісок, підняв палець угору і додав:
— Я встановлюю пастку! Якщо гуска прилетить, вона сяде в каструлю.

Діти знову ледве стримували сміх. Галя тільки зітхнула й обережно відсунула каструлю копитом подалі від слідів.

А Бублик, скориставшись моментом, стрибнув у ту саму каструлю й зручно вмостився, ніби спеціально висміюючи «операцію» Буряка. Капітан аж почервонів:

— Це була пробна перевірка! — вигукнув він. — І мій план спрацював. Бачите? Кіт сам здався!

Соломія тим часом записала у блокнот: «Сліди дивної форми. Можливо, не з нашого села. Галя — три удари копитом. Бублик — стер відбиток. Буряк — каструля для гуски».

Вони довго ще обговорювали, що могли означати сліди. Одні припускали, що це якісь подорожні залишили дивні відбитки. Інші були певні — це підказка чи знак. Але всі погодилися: такі сліди не могли з’явитися випадково.