80. Знахідка під дверима

Ранок у Шпилях почався звичайно: співали півні, на подвір’ях господині порались біля відер із водою, а над городами вже літали горобці, збуджено цвірінькаючи. Діти, ще сонні, зустрілися біля млина, бо після нічних чергувань домовилися завжди перевіряти його зранку. Іван, як найзавзятіший слідопит, прибіг першим і відразу закричав:

— Дивіться сюди!

Просто біля дверей млина лежав невеличкий пакунок, загорнутий у грубий сірий папір і перев’язаний тонкою мотузкою. Він виглядав так, наче його щойно поклали — папір ще не встиг стати вологим від роси, а вузол був зав’язаний міцно, але швидко.

— Справжня підозріла річ! — урочисто промовив Іван. — Мабуть, це таємний лист від шпигунів.

— Я б не поспішала, — обережно відповіла Соломія, нахиляючись ближче. — Давайте подивимося, що всередині.

Бублик, як завжди, виявився найшвидшим. Він стрибнув до пакунка, обнюхав його з усіх боків, потім вхопив мотузку зубами й потягнув униз сходами. Папір затріщав. Кіт завзято намагався розірвати його, але, відчувши запах воску, різко відступив і зашипів.

— Він ніколи не шипить без причини, — мовила Соломія. — Отже, щось тут не те.

— Може, там свічки? — припустив Тимко. — Або шмат сала! Я б на їхньому місці свічки з салом загорнув.

— Це доказ, — серйозно сказав Іван, піднімаючи пакунок. — Справжній доказ змови.

Коли він розв’язав мотузку, із середини випав шмат блискучої тканини. На сонці вона світилася так, ніби була вкрита срібними крупинками. До тканини прилип кілька крихт воску, і від неї тягнуло дивним, трохи солодкуватим запахом.

— Це… реквізит? — припустила Соломія. — Може, хтось випадково загубив.

— А може, це код, — серйозно сказав Іван. — Сигнал, що «все готово».

Тимко лише фиркнув:
— Або обгортка від чийогось подарунка. Не всім же змови будувати.

Саме в цей момент, як завжди «вчасно», з-за рогу з’явився капітан Буряк. Він гордо тримав під пахвою старий рупор, схожий на воронку від пральної машини, і вигукнув:

— Я все знаю! Це пастка для мене!

Він схопив пакунок і підняв його високо над головою:

— Ворог хотів, щоб я підняв, а воно — бац! — і вибухне. Але я не дамся!

Сказавши це, він кинув пакунок просто в кущі. Той м’яко впав і розгорнувся, показавши всім той самий шмат тканини. Бублик, обурено замуркотівши, побіг і притягнув його назад у зубах.

— Бачите? Навіть кіт розумніший за Вас! — засміявся Тимко.

Буряк, однак, зовсім не розгубився:
— Це була перевірка! Я спеціально так зробив. Ворог тепер подумає, що ми не повірили, а ми йому — раз! — і зненацька!

Він так захопився власним планом, що наступив на мотузку, якою був перев’язаний пакунок, заплутався й гепнувся у кропиву. Вигуки й охання капітана було чути аж на весь куток.

— Ой-йой-йой, — пробурмотів дід Федір, який саме проходив дорогою, — знову кропива.

Галя підійшла до дверей млина й довго вдихала повітря. Потім вдарила копитом об землю рівно один раз і відступила назад. Усі зрозуміли цей знак по-своєму: хтось вирішив, що це підтвердження небезпеки, а хтось — що навпаки, знак рухатися далі.

— Що ж це може бути? — задумливо промовила Соломія. — Сліди ведуть від млина до клубу, тепер пакунок із блискітками…

— Це точно підказка, — додав Іван. — Ми йдемо правильним шляхом.

— Або нас просто дражнять, — не погодився Максим. — Хтось насміхається з нас, залишаючи дрібниці, які нічого не означають.

Але навіть він відчував: випадковими такі знахідки бути не можуть.

Бублик тим часом уклався просто на шмат тканини, обвивши його лапами, наче хотів сказати: «Це моя здобич, і ніхто її не забере».

Друзі стояли під млином, спантеличені й водночас заінтриговані. Відчуття було таке, що пазли поступово складаються у більшу картину. Але якою вона буде — ніхто ще не знав.