78. Зламаний замок

Ранок почався тривожно. Ледь сонце піднялося над дахами, Іван уже біг вулицею, розмахуючи руками й кричачи так, що за ним висипала з хат піввулиці:

— Замок зламаний! Замок на млині!

Друзі зустрілися біля старого млина й одразу побачили дивину. Замок справді висів на дверях, але його дуга була зігнута, а метал подряпаний, наче по ньому били молотком чи важким каменем. І все ж — двері залишалися щільно зачинені.

— Як це може бути? — прошепотіла Соломія, торкаючись пальцем до холодного заліза.

Вона уважно роздивилася тріщини й відбитки.
— Тут точно били молотком, — пробурмотіла вона. — Але чому тоді двері закриті?

Максим спробував натиснути ручку. Двері навіть не зрушилися.
— А якщо тут подвійний замок? — припустив він. — Або засув ізсередини.

— Або таємний прохід! — урочисто вигукнув Іван, так, щоб усі почули. — Це підтверджує мою теорію про тунель під млином.

Галя підійшла неквапно, обнюхала двері й зітхнула так, що аж павутина на вуглі ворухнулася. Потім відступила назад і серйозно подивилася на дітей. Її вираз був настільки зосереджений, що друзі обмінялися поглядами: здавалося, корова знала більше, ніж хотіла сказати.

Бублик тим часом сидів у траві, хвіст його смикався туди-сюди, вуха були насторожені. Він раптово зашипів на замок і навіть спробував лапою зачепити двері. Це був виразний знак: «Там щось є».

— Саме так! — урочисто проголосив капітан Буряк, виходячи вперед із виглядом героя. — Хтось усередині! Він хотів вийти, але… боїться мене.

Він відкашлявся, виструнчився й, щоб надати ваги своїм словам, став перевіряти замок ручкою свого блокнота. Та ручка застрягла у щілині, і коли Буряк спробував її витягти, вона тріснула навпіл.

— Це була перевірка системи, — поспіхом пояснив він, намагаючись виглядати незворушним.

З-за тину почувся знайомий сміх — то баба Марія визирала зі своїм біноклем:
— Я все бачила, капітане! — і знову зайшлася сміхом.

— Та ну, то все телевізори винні! — пробурмотів дід Петро, який підійшов із кошиком для яблук. — Вночі надивився, а тепер замки бачить криві…

А баба Варвара в цей час похитала головою й тихо сказала:
— Коли замок не тримає, то двері бережуть інші сили.

— Які ще сили? — насторожено перепитав Тимко.

— Ті, що кличуть і не пускають одночасно, — загадково відповіла вона, притримуючи вузлик із сіллю.

Усі замовкли. Навіть Барбос, який досі гавкав на кожен шерех, тепер тихо скавчав і притулився до ніг діда Федора. А старий лише зітхнув і пробурмотів своє звичне:
— Ой-йой-йой…

Діти вирішили не намагатися зламати двері силою. Вони швидко домовилися тримати млин під наглядом: удень нишком поглядати здалеку, а вночі виставити чергування. Бо якщо замок таки пошкоджено, значить, хтось сюди прийде знову.

І коли вони відходили від млина, Бублик раптом зупинився, обернувся й довго вдивлявся в чорну щілину під дверима. Він вигнув спину, випустив кігті й знову тихо зашипів. Це виглядало так, наче він точно чув когось по той бік.

Друзі переглянулися, і навіть хоробрий Іван проковтнув слину. Адже було очевидно: таємниця млина стає все ближчою й небезпечнішою.