75. Підозрілий мішок

Горище клубу було місцем, де час ніби зупинився. Стовпи пилу плавали в сонячних променях, що пробивалися крізь маленьке віконце, а запах старого дерева й фарби стояв такий густий, що навіть Буряк почав гучно чхати. Старі декорації, поламані стільці, коробки з афішами, що зжовкли від років, створювали враження забутого музею.

Але цього разу тут чекало щось зовсім інше.

Бублик першим рішуче кинувся до темного кута, де між дровами й порожніми ящиками щось лежало. Він зашипів, дряпаючи лапами, і нарешті витягнув на світло великий брезентовий мішок, перев’язаний знайомою кривою мотузкою.

— Це ж той самий мішок! — вигукнув Тимко. — З човна!

Друзі одразу згадали, як кілька днів тому бачили цей мішок у човні посеред річки, а потім він зник просто у них на очах. І ось — він тут, на горищі клубу.

— Неймовірно, — прошепотіла Соломія. — Хтось його сюди приніс… але навіщо?

Бублик тим часом не збирався чекати. Він рішуче вчепився в мотузку зубами, тягнув і смикав, аж поки вузол розхитався. І раптом із мішка виглянуло щось блискуче. Кіт переможно «мррнув» і витягнув перший предмет — довгий плащ, вкритий блискітками. Він розгорнувся на підлозі, відбиваючи сонячне світло так, що вся кімната засяяла.

— Це ж той самий плащ! — збуджено вигукнув Іван. — Я ж бачив його у вікні того будинку! Я ж казав!

Але це було ще не все. Бублик, гордий своєю здобиччю, знову поліз у мішок і цього разу витяг сріблясті дитячі черевики, вкриті блискітками. Вони впали на підлогу й засяяли в променях, немов розсипане зоряне сяйво.

— Черевики! — прошепотіла Соломія. — Ті самі, що стояли на моєму ґанку…

Вона пригадала, як тоді їх побачила — без пояснень, без записки. І як Галя відштовхнула один копитом, ніби попереджала.

Раптом нагорі з’явилася Галя. Як вона туди потрапила — лишилося загадкою, але її голова виглянула просто у маленьке віконце горища. Вона подивилася на дітей, потім на мішок і голосно мукнула, від чого Буряк так злякався, що перечепився й мало не впав просто в ящик із афішами.

Капітан Буряк, який уже заплутався в павутинні, спробував зберегти гідність:

— Це… це частина моєї великої операції! Я передбачав, що мішок переміститься сюди телепортацією… — але, наступивши на плащ, він послизнувся і з грюкотом сів у коробку з афішами. Вилізти він уже не міг — папірці прилипли до нього так, що він скидався на ходячий рекламний стовп.

Іван ледве стримував сміх:

— Точно спецоперація, капітане. Ви — головний експонат!

Але діти швидко знову зосередилися. Вони бачили перед собою явний зв’язок: мішок із річки, загадковий плащ і ті дивні черевики. Хтось спеціально пересував ці речі, немов залишав сліди для тих, хто зможе їх знайти.

Соломія занотувала: «Мішок із човна знайшли на горищі. Усередині — плащ із блискітками й дитячі черевики. Бублик допоміг витягти. Галя підтвердила».

Вони мовчки переглянулися. Таємниця тільки глибшала.