72. Гудок у тумані

Ранок у Шпилях був настільки дивним, що навіть найстарші мешканці села не могли згадати нічого подібного. Туман накрив усе довкола щільним, мов молоко, полотном. Дерева здавалися розмитими тінями, паркани — темними рисками у сивій млі, а млин, який завжди велично височів над селом, цього разу ледь проступав примарним силуетом.

Діти стояли на подвір’ї Соломії, розгублено вдивляючись у білу завісу. Кожен крок у тумані здавався небезпечним, бо не було видно навіть власних рук, якщо витягнути їх уперед.

Бублик ішов попереду групи слідопитів, наче провідник у цій імлі. Його чорний хвіст раз у раз зникав, ніби розчиняючись у сірій завісі, а тоді знову з’являвся. Він ішов упевнено, немов добре знав, куди саме треба йти.

Галя неквапно йшла позаду, важко ступаючи по мокрій землі. Вона то зупинялася, щоб вдихнути вологе повітря, то нахиляла голову, придивляючись у білу млу, наче намагалася щось розгледіти. Від її кроків туман колихався й ніби ставав ще густішим.

І раптом тишу розітнув глухий, протяжний звук. Це був гудок — глибокий і настільки несподіваний, що всі здригнулися, навіть Галя зупинилася й перестала жувати травинку.

— Та як це можливо?! — вигукнув Тимко, схопившись за голову. — Труба ж млина давно поламана!

Звук повторився. Гудок тягнувся довго, із дзвінким відлунням, яке розходилося туманом і губилося десь далеко-далеко. Визначити, з якого саме боку він лунав, було неможливо.

Діти стояли, мов укопані. У Соломії по спині пробіг холодок, Іван стиснув кулаки, а Максим нервово переводив погляд із млина на друзів.

Бублик вигнув спину, його хвіст розпушився, наче він побачив щось невидиме. Він голосно нявкнув, так що звук розчинився у гудінні, й рушив уперед — прямо в бік млина.

— Чуєте? — тихо мовила Соломія. — Він нас веде…

У цей момент із туману вийшов капітан Буряк. Він ішов, витягнувши вперед руку, ніби прокладав собі шлях у білій завісі. Його кашкет сидів набік, а на плечі висіла польова сумка, у якій щось дзенькало.

— Це всього-на-всього ефект вологи й старого заліза! — заявив він голосно, хоч сам виглядав дуже блідим. — Я… я читав про таке в спеціальних журналах!

Але коли гудок пролунала втретє, він аж підскочив, перечепився об камінь і, рятуючись від падіння, ухопився за найближче — за хвіст Бублика.

Кіт обурено зашипів, вислизнув і з усіх лап ускочив на спину Галі. Та спокійно підняла голову й рушила вперед, наче й не відчувала на собі додаткового «вершника». Бублик гордо вмостився на її спині, обвів усіх поглядом і голосно «мявкнув». Це виглядало настільки урочисто, що навіть Іван прошепотів:

— От бачите? Він командує операцією!

Буряк підводився з землі, відчищаючи від брюк вологу траву, і сердито бурмотів:

— Все під контролем! Це була… перевірка на пильність!

У цей момент із туману з’явилася баба Варвара. Вона йшла повільно, опираючись на свій ціпок, і дивилася на млин. Її постать здавалася примарною, немов і вона була частиною цієї білої імли. Почувши гудок, вона лише похитала головою й тихо сказала:

— Це клич. Для тих, хто запізнився. Млин кличе своїх…

Її слова зависли у вологому повітрі, роблячи його ще важчим. Друзі знову перезирнулися, і ніхто не наважився озватися. Лише Галя, спокійно крокуючи далі, подивилася на них своїми великими темними очима. У цьому погляді було більше спокою й розуміння, ніж у словах будь-кого з дорослих.

Бублик, сидячи на її спині, муркотів так гучно, що навіть крізь гудіння його було чути. Здавалося, він єдиний знав, куди йти далі.