65. Шум у трубі

Ніч у селі Шпилі була одна з тих, коли навіть собаки не гавкають, а лише зрідка чути, як десь далеко трісне суха гілка. Місяць підсвічував дах млина так, що він виглядав ще старішим і трохи загадковим.

Діти сиділи під старим тином неподалік, загорнувшись у куртки, бо нічний вітер пробирався крізь одяг. Бублик лежав клубочком на Соломіїних колінах, але очі його були відкриті — кіт, як справжній сторож, стежив за кожним шурхотом.

І раптом із труби млина, яка тяглася вгору, як довга чорна шия гусака, долинув тихий шелест. Він був настільки ледь чутним, що спершу всі подумали, ніби це просто вітер. Але за кілька секунд шелест змінився… сміхом. Справжнім, хоч і приглушеним, але чітким. Це був короткий смішок, з тих, що викликають мурашки по спині.

— Ви чули це? — прошепотів Максим, намагаючись не рухатися.

— І не раз! — відповів Іван, так втиснувшись у тин, що, здавалося, він зараз стане його частиною.

Капітан Буряк, який гордо сидів поруч із блокнотом, зберігав вигляд досвідченого слідчого:
— Це… ефект вітру, — мовив він з таким тоном, наче щойно поставив крапку у справі. — У мене є досвід!

Щоправда, місяць одразу виказав, що досвід тут ні до чого: обличчя Буряка було бліде, як молоко, а вуса тремтіли.

Бублик раптом підняв голову, його вуха насторожилися, а хвіст завмер у повітрі. Потім він тихо, але дуже виразно, зашипів. Це був той особливий шип — короткий і з глухим звуком, яким він користувався лише у випадках, коли щось було «не так».

— Якщо Бублик шипить, значить, там і справді щось є, — серйозно сказав Тимко.

І тут сталося те, чого ніхто не очікував. Буряк, вирішивши «перевірити трубу ближче», підвівся, підійшов до млина і, щоб «прислухатися», спробував вилізти на стару дерев’яну бочку, що стояла біля стіни. Бочка була гнила, дно ледь трималося, і коли він обережно став однією ногою, вона несподівано покотилася вбік.

Буряк змахнув руками, втратив рівновагу і — бух! — полетів прямо в кущі кропиви. Там він ще кілька секунд махав руками, намагаючись вибратися, але заплутався у власному плащі.

— Все під контролем! — пролунало з кропиви. — Це була… розвідка з метою перевірки безпеки!

Діти ледве стримували сміх, а Бублик узагалі не стримував — він сів просто посеред стежки і почав голосно муркотіти, ніби це була найкраща комедія, яку він бачив.

І саме в цей момент, коли вони ще посміхалися з пригод Буряка, за спиною почулося тихе шарудіння. Це була баба Варвара. Вона з’явилася з темряви так тихо, що навіть Бублик цього разу не встиг зреагувати.

— То сміються ті, хто готується, — сказала вона пошепки, і в її голосі було щось таке, що змусило навіть Буряка на мить замовкнути.

Слова зависли в нічному повітрі, як туман. Ніхто нічого не запитав. Вони просто сиділи ще кілька хвилин, слухаючи, як знову завиває вітер… чи то хтось сміється десь там, у глибині млина.