58. Незнайомий велосипед

Ранкове сонце тільки-но почало підійматися над дахами, розливаючи по вулицях тепле світло, коли Максим помітив біля клубу дивну новинку. Під тонкою металевою огорожею, просто під стіною, стояв яскраво-червоний велосипед. Його рама виблискувала так, ніби її щойно витягли з вітрини магазину, педалі — новенькі, а на кермі висіли акуратні чорні шкіряні рукавички. Переднє колесо було повернуте вбік, а заднє закріплене тонким, але міцним тросом.

— Чий це? — здивувався Тимко, підходячи ближче. — У нашому селі ні в кого такого нема.

Іван обережно торкнувся блискучого дзвоника, але навіть не наважився подзвонити — настільки цей велосипед виглядав… не по-сільськи. Всі місцеві велосипеди були або старі «України», або побиті часом гірські моделі, а цей — мовби з якогось рекламного плаката.

Повз саме проходила баба Марія з кошиком, повним кропу та петрушки. Вона зупинилася, глянула на велосипед, зітхнула й відразу видала:
— Це, діти, транспорт чужинців. Тут і гадати нема чого.

— А чому чужинців? — здивувалася Соломія.

— Бо тільки чужинці люблять, щоб усе блищало, — сказала баба Марія з переконанням. — Наші люди таке ставлять у хату, а не під клуб.

Діти обмінялися поглядами. У словах баби Марії було мало логіки, але певна частка правди — точно.

— Я пропоную почергувати, — вирішив Максим. — Подивимось, хто повернеться за ним.

Вони розташувалися на лавці під липою навпроти клубу. Бублик у цей момент, як завжди, з’явився нізвідки, стрибнув до Івана на коліна й вмостився клубочком, але при цьому пильно дивився саме на велосипед. Галя ж, побачивши новий предмет, неквапом підійшла, понюхала корзинку, обережно лизнула метал і з таким виглядом, ніби сказала «нічого їстівного», пішла собі далі.

Час тягнувся повільно. Тимко встиг припустити, що це велосипед якогось приїжджого майстра, який лагодить сцену. Іван — що це кур’єр із райцентру. А Соломія лише занотовувала: «Червоний велосипед. Руків’я з рукавичками. Кошик порожній».

Минуло, може, хвилин сорок. Під клубом з’явилося кілька односельців — усі роздивлялися велосипед, але ніхто його не чіпав. І раптом — якось надто швидко й дивно — він зник.

Не було ані дзвінка, ані скреготу коліс. Вони лише на мить відвернулися — Бублик кинувся ловити метелика, Іван піднявся, щоб його забрати, — і все. Велосипед разом із рукавичками та тросом просто зник із поля зору.

— Оце так фокус… — прошепотів Максим.

— Я ж казала, транспорт чужинців, — переможно підсумувала баба Марія, яка чомусь знову проходила неподалік.

Соломія записала: «Зник так само тихо, як з’явився. Ніхто не бачив, хто його забрав».

Вони ще довго сиділи, обмірковуючи, як можна було так непомітно забрати велосипед прямо з-під клубу серед білого дня. І чому кошик був такий великий, що в ньому можна було перевезти… що завгодно.