54. Таємний перехід у паркані

Того ж дня, після обіду, юні слідопити вирішили зробити ще одну вилазку. Замість того, щоб йти в клуб або до млина звичною дорогою, вони обрали шлях через старі сади за млином.

Там, де дерева вже давно не доглядали, гілки спліталися в густу стіну, а під ногами хрустіло сухе гілля. Бублик ішов попереду, ховаючись у тіні яблунь. Його хвіст виглядав як прапорець розвідки: то піднімався догори, то зникав у траві.

— Гей, дивіться! — прошепотів Тимко, розсуваючи кущі.

Перед ними стояв старий, потемнілий від часу паркан. Більшість дощок були цілими, але в одному місці вони виглядали якось підозріло. Тимко нахилився й відсунув кілька гілок, що прикривали пролом. За ними виявився отвір, акуратно замаскований сухою травою.

Він був досить великий, щоб крізь нього пролізла дитина, дорослий, а може, й… кіт. Бублик негайно це продемонстрував: прослизнув усередину так легко, наче робив це сотні разів.

— Тут хтось ходить постійно, — відразу помітив Іван. — Земля втоптана, гілки зламані, а он там навіть є шматок тканини, зачеплений за дошку.

Галя, яка мовчки спостерігала, підійшла, понюхала повітря з іншого боку і… спокійно пройшла крізь отвір, приєднавшись до Бублика. Вони обоє зупинилися й чекали, мов сторожі на посту.

І саме в цю мить, із-за кущів, немов вилізши з підручника з «героїчної тактики», виринув капітан Буряк.
— Так! — урочисто вигукнув він. — Це і є контрабандний тунель, через який перевозять… — він зробив паузу, — або зброю, або сир.

— Сир? — не стрималась Соломія.

— А що, шпигуни теж люблять перекусити, — серйозно відповів Буряк і почав міряти пролом своїм старим складним метром. — Метр сорок сім! Запишемо в протокол.

— Якщо Галя не боїться, то й ми можемо, — посміхнувся Тимко, але Максим підняв руку:
— Не зараз.

Він обійшов пролом і, прикидаючи на око напрямок, зрозумів, що цей прохід веде прямо до заднього двору клубу.

— Якщо поєднати це з підсценними ходами, — тихо сказав він, — то можна майже непомітно переміщатися між клубом і млином. І ніхто в селі навіть не здогадається.

Соломія дістала свій блокнот і почала швидко малювати схему: млин, сад, пролом у паркані, клуб.

— А може, саме так і зник ліхтар сторожа? — припустив Іван. — Хтось пройшов через пролом, спустився під сцену, забрав ліхтар і повернувся тією ж дорогою.

Буряк тут же підхопив:
— А може, ліхтар насправді… маяк! — його очі загорілися. — Він подає світлові сигнали дирижаблям з секретним вантажем.

— Дирижаблям? — перепитав Тимко.

— У мене є схема! — гордо витягнув з кишені серветку з намальованою кулькою і стрілкою в бік млина.

Максим кивнув, удаючи, що приймає версію всерйоз:
— Може. Але поки це тільки здогадки. Сьогодні ввечері ми обстежимо цей перехід. І перевіримо, чи виходить він прямо в підсценний хід.

Бублик у цей час повернувся через пролом, гордо тягнучи в зубах суху гілочку. Він поклав її просто під ноги Буряку, наче пропонуючи доказ.

— О! — вигукнув капітан. — Перше речове свідчення! Я відправлю його на експертизу… — він задумався на мить, — до свого кота-слідчого.

Діти переглянулися. Вони знали, що того вечора на них чекає ще чимало «версій», але і справжніх підказок теж.