46. Хтось у підвалі клубу

Вечір у Шпилях був теплим, але неспокійним — таким, коли повітря пахне свіжим хлібом із сусідської печі, а десь у глибині вулиць відчувається легке тремтіння, ніби все село чогось чекає. Сонце повільно опускалося, розфарбовуючи небо в мідь та бузок. Діти вже збиралися розійтися по домівках, коли Тимко раптом зупинився й нахилився вперед, прищурившись:

— Дивіться, — його голос став тихим, але напруженим. — Он там, у підвальному вікні клубу… світло.

І справді, крізь вузьке запилене скло пробивалося тьмяне жовтувате сяйво. Воно не було схожим на звичайну лампочку, радше — на світло свічки чи маленького настільного ліхтаря.

— Може, там сторож, — припустив Іван, змахуючи комара. — Він міг прийти перевірити, чи все замкнено.

— Або хтось із гуртківців забув вимкнути, — обережно додала Соломія, вже дістаючи блокнот. — Але… сьогодні ж у клубі нічого не було.

Вони ще не встигли вирішити, що робити далі, як за спинами почулося знайоме гупання чобіт. З-за рогу, важко дихаючи, вийшов капітан Григорій Буряк. Побачивши, куди спрямовані їхні погляди, він миттєво ожив.

— О! — вигукнув він так голосно, що з гілки поруч злетів горобець. — Молодці, що помітили! Це, мабуть, зловмисники!

І, не давши нікому часу на заперечення, капітан рішуче попрямував до вузького підвального віконця.

— Капітане, може, не варто лізти… — почав Максим, але було пізно.

Буряк уже спробував просунути голову, потім плечі, а тоді й увесь корпус. Скло він відчинив легко, та на середині шляху щось пішло не так.

— Усе заради справи! — клекотів він, намагаючись пролізти далі. — Я… майже… на місці!

Раптом пролунав сухий звук хрясь, і Буряк безпорадно завис — його куртка застрягла на гвіздку, що стирчав зі стіни.

— О, Господи, — тихо видихнув Тимко. — Він же застряг.

— Як пробка в пляшці, — додав Іван, намагаючись не сміятися.

На лавці навпроти сиділа баба Марія з в’язанням. Вона навіть не підняла голови, але прокоментувала:

— Так він ще ніколи не служив селу. Може, йому там і залишитися — менше шуму буде.

— Діти, запам’ятайте, — з підвалу пролунав голос Буряка, — я впевнений, що тут є таємна кімната!

— Ми перевіримо, — пообіцяв Максим, хоча план був зовсім інший: повернутися сюди пізніше, коли капітан не блокуватиме вхід.

Вони розійшлися, але світло в підвальному вікні ще довго світилося, відкидаючи на землю дивні тіні, що рухалися, ніби там хтось тихо, але цілеспрямовано працював.