43. Поява незнайомця

Зупинка в Шпилях — місце, де ніхто нікуди не поспішає. Тут зазвичай обговорюють погоду, нові білі капелюхи на гусках і «що там показували вчора по телевізору». Автобус приходить тричі на день, але більше для того, щоб було про що поговорити.

І от саме тут, поміж лавкою з облупленою фарбою та табличкою «Розклад», з’явився він — незнайомець.

Високий, вузький у плечах, у темному плащі, ніби вирізаний з тіні. На голові — капелюх, навислий низько. У руках — бінокль. Він стояв боком до людей, лицем — у бік млина. Наче не бачив нічого іншого.

Бублик, який сидів під лавкою і нібито дрімав, миттєво прокинувся. Спершу він витягнув шию, обережно принюхався, а потім легенько штовхнув лапою Іванову ногу, мовляв: «Дивись уважно, цей тип пахне не автобусом».

— Це що, кіно? — прошепотів Іван, коли діти визирнули з-за бузкового куща. — А де попкорн?

— Не сміши, — тихо зупинила його Соломія. — Він серйозний. Дивиться не просто так. Бачите, як він повільно крутить колесико? Це досвід.

Максим теж дивився серйозно. Незнайомець не сіпався, не озирався. Повільно переводив бінокль: верхнє вікно млина, друге, двері, дах. Пауза. Знов верхнє вікно. Наче відмічав щось невидиме.

Бублик тим часом неквапом вийшов з-під лавки, пройшов кілька кроків у бік незнайомця й сів рівно на лінії його тіні. Хвіст обережно загорнув навколо лап, погляд спрямований на млин. «Я теж стежу», — було написано на всій його поставі.

— Може, це журналіст, — припустив Максим. — Або історик архітектури. Або… хтось із клубу, що перевіряє, чи видно з дороги їхні ефекти.

— Або «млинський страж», — пролунав поруч знайомий пошепіт баби Варвари. Вона, як завжди, «раптом опинилась» там, де цікаво. Перехрестилася, глянула на незнайомця й сказала: — Появляється, коли млин готується казати. Ой, діточки…

Тут же поряд вигулькнув капітан Григорій Буряк, немов саме його й чекали. Фуражка набакир, у руках блокнот із героїчним написом «Операції».

— Це мій агент! — урочисто оголосив він так, аби чули навіть горобці. — Працює під прикриттям. Я направив його стежити за млином. Конспірація! Азбука розвідки!

— А як його звати? — не втрималася Соломія.

— Це секрет, — Буряк зробив значущу паузу. — Але для вас — шифр «Тінь-Сокіл».

— Це ж два різні види: або тінь, або сокіл, — зауважив Тимко.

— Тим краще, — переможно відповів капітан.

Незнайомець між тим зняв бінокль і, не прискорюючись, рушив від зупинки до повороту. Кроки м’які, як у людини, яка вміє не лишати слідів. Біля кіоску з морозивом він на мить зупинився… та не за морозивом. Дістав з кишені складений аркуш, глянув — і зник за рогом, прямуючи до стежки, яка вела до лісу, а далі — до річки.

Бублик провів його поглядом, а потім уважно глянув на дітей: «Ну, що? Йдемо чи сидимо?»

— Слідкуємо? — шепнув Іван.

— Ні, — тихо відповів Максим. — Поки ні. Ми не знаємо місцевості так добре, як він. І не готові. Зафіксували факт: незнайомець цікавиться млином. Бабу Варвару — в актив: її «страж» нам запам’ятається. І капітан… — Максим глянув на Буряка. — Капітан каже, що це його агент. Добре. Нехай буде версія «агент».

— А в мене версія «шпигун із майбутньої прем’єри», — шепнув Тимко. — Перевіряє огляд. Чи видно їхні трюки здалеку. Чи почують люди, якщо включити звук. Ну, як учора гармошку.

— А в мене версія «сокіл у плащі», — не втримався Іван. — Він прилетів на автобусі.

Баба Марія саме несла відро з водою і, звісно, мала свою думку:

— Я його бачила! — прошепотіла вона, хоч говорила вголос. — Він ще вчора проходив повз наш двір, зупинився, подивився на млин і сказав: «Двічі». — Вона важливо кивнула. — Отже, буде двічі.

— Млин завжди говорить двічі, — мимохідь повторив Максим слова діда Федора зранку, і всім стало трохи… не по собі, але цікаво.

Коли незнайомець щез у зелені, Галя вийшла на дорогу так, ніби нічого особливого і не сталось. Зупинилась біля зупинки, подивилася на млин, потім оглянула дітей. Наче перевірила: усі на місці? Усе під контролем? Тоді спокійно повернула голову до стежки, якою пішов чоловік у плащі, й зробила один повільний крок у той бік… і другий… і зупинилась. «Досить на сьогодні, — мов казали її очі. — Не поспішайте».

Бублик теж озирнувся на стежку, але замість того, щоб кинутися за незнайомцем, розтягнувся на теплому шматку асфальту перед зупинкою, наче заявив: «Якщо він повернеться — я перший помічу».

— Запишу: «Незнайомець у плащі. Бінокль. Маршрут — у бік лісу. Реакція Галі — стежить, але не йде», — продиктувала собі Соломія. — І маленька зірочка: «Можливо, «агент» Буряка тільки в його уяві».

— Неправда, — образився капітан. — У мене справжня мережа! — Він надувся, але на всяк випадок теж глянув туди, де зник незнайомець, і додав тихіше: — Головне — щоб він мені в звіт вписався.

Діти з полегшим сміхом видихнули. Містика містикою, а гумор рятує нерви. Бублик неквапно встав, обтрусив лапи — і рушив у бік млина своїм коротким «розвідницьким» кроком, час від часу озираючись. З його вигляду було зрозуміло: «Зі стражами розберемося потім. У нас тут є своя сцена».