37. Таємничий шурхіт

Вечори біля млина завжди здавалися трохи дивними. Навіть коли ніч була тепла і тиха, наче все село заснуло, там завжди знаходилося щось, що змушувало серце битися швидше. Цього разу слідопити вирішили влаштувати чергове «патрулювання».

— План такий: ходимо колами навколо млина, слухаємо і дивимося. Якщо щось підозріле — сигнал! — пояснив Максим, тримаючи в руках маленький ліхтарик.

— А який сигнал? — насторожився Іван. — Бо якщо це привид, я можу закричати так, що вас потім довго не знайдуть.

— Краще махай руками, — порадив Тимко. — Так буде менше паніки.

Соломія мала блокнот, щоб записувати все, навіть найменші деталі. Бублик ішов попереду, але так тихо, що іноді його майже не було чути.

Вони обійшли млин один раз — нічого. Другий раз — теж нічого. І ось, коли вже з’явилася думка, що цього разу буде просто спокійна ніч, у кущах поруч щось зашурхотіло.

— Що це? — Іван застиг на місці, стискаючи баночку з сіллю.

Шурхіт повторився, цього разу ближче. Бублик насторожився, вуха напружені, хвіст трубою.

— Там хтось є, — тихо сказав Максим. — Повільно підходимо.

Та повільно підійти ніхто не встиг, бо з темряви раптом виринув капітан Буряк. Він, мабуть, почув звук і вирішив, що це його шанс прославитися.

— Злодій! — гримнув він так, що навіть сова на даху млина здригнулася.

І, не чекаючи нікого, кинувся у кущі. Гілки тріщали, земля глухо гупала під його важкими чоботами, і слідопити тільки встигли обмінятися поглядами.

— От тепер точно або впіймає когось, або впіймає гілкою по голові, — прошепотів Тимко.

Через кілька секунд Буряк переможно вийшов із кущів… тримаючи в руках стару, замащену ковдру.

— Ось! — він підняв її, наче це був головний доказ. — Я знав, що тут щось нечисте!

— Це просто ковдра, — обережно сказала Соломія. — Може, її хтось загубив?

— Або… — Іван зробив паузу, щоб надати словам ваги, — тут хтось ночував. І не просто хтось, а той, хто ходить біля млина вночі!

— Дивіться, тут навіть трава прим’ята, — помітив Максим, нахиляючись до землі. — Може, справді хтось спав під кущем.

Тимко обережно взяв ковдру двома пальцями.
— Пахне димом і трохи… пиріжками.

— О! Значить, це або мандрівник, або злодій, який любить пиріжки, — вигукнув Іван.

Капітан Буряк гордо розправив плечі.
— Запишіть у свій блокнот: «Капітан Буряк знайшов речовий доказ».

Соломія, злегка всміхнувшись, дійсно записала: «Ковдра. Пахне димом і пиріжками. Можливо, хтось ночував».

Вітер тихо погойдував верхівки кущів. Десь неподалік хруснула гілка, але цього разу ніхто не побіг. Всі розуміли: млин знову підкинув їм загадку, і розгадка десь поруч.

— Ми маємо з’ясувати, хто залишив цю ковдру, — сказав Максим. — І чому саме тут, біля млина.

— Я думаю, це привид, який мерзне, — упевнено підсумував Іван.

А Бублик обнюхав ковдру ще раз, потім подивився на темний силует млина і повільно рушив уперед. І команда, не домовляючись, пішла за ним.