28. Голос у трубі

Ніч накрила село Шпилі тишею. На подвір’ї старого млина було тихо, але щось у повітрі підказувало — таємниця поруч. Максим, Соломія, Тимко та Іван зібрались біля вентиляційної труби — тієї самої, де минулої ночі камера зняла тінь з довгими вухами.

— Це місце має говорити, — промовив Максим, дивлячись на темний отвір труби. — Якщо там є голоси — ми маємо їх почути, — і потягнув руки до плану.

Усі трохи напружилися. Навіть Бублик, який тихо сидів поруч, дивився уважно на отвір — ніби чув більше, ніж міг вимовити.

Соломія дістала свій блокнот і записала заголовок:

“Голос у трубі — нічне спостереження. План Б: фіксація звуку, записання часових міток.”

Її рука злегка тремтіла — бо вона знала: це точно не гра.

Тимко прикріпив свій “детектор містики” до труби. Підібрав оптимальний кут, аби шепіт, гуркіт чи шипіння потрапляли в діапазон сенсора. Світло датчика мигнуло, і пристрій увімкнувся:

— Готовий. Відстеження голосів — починається, — повідомив він у рацію.

Іван тихо скрушив губи:

— Якщо хтось скаже «Готовність номер один!» — я хрещусь одразу. Бо це звучить так, ніби щось не з нашого світу. А “План Б” — це вже коли ми переступаємо межу звичного.

Ніч застигла — але труба видавала слабкий гул. Не вітер, не відлуння — швидше — пульс.

Максим зібрав дітей разом:

— Ми розподілимо позиції: я з блокнотом тримаю рівновагу в центрі. Соломія слухає і записує. Тимко — контролює прилад. Іван — позаду, щоб підстрахувати. І Бублик стоїть на передовій, мов справжній охоронець.

Здавалося, їхні серця билися одночасно. І вони знали: кожна секунда важлива.

— Чекаємо, — прошепотіла Соломія.

Минуло хід часу: раптом ледь чутне "бу–у–у!" пройшло через трубу. Діти застигли.

— Почалося, — виголосив Іван. — Це не звук вітру. І не печива, не хрускіт. Там справжній звук.

— План Б? — запитав Максим.

— Так! — вигукнув Іван. — Переходимо в режим активного втручання.

Тимко невимушено піднявся й пригнався до труби:

— Я зараз піднімуся на дах. Якщо голос — повториться, я слід ззовні — побачу місце звуку. І дам сигнал.

Соломія кинулася записувати:

“Голос ‘Готовність номер один!’ — звучить із труби. Тривалість 2 с. План Б в дії.”

Максим виглядав впевнено:

— Тимко на даху. Інші — чекають сигналу і записують. Якщо з’являться нові звуки — не тремти. Фіксуй усе.

Тимко акуратно виліз на дах, тримаючи дроти та ліхтарик. Через хвилину він махнув рукою:

— Я бачу щось біля покрівлі. Є металевий виступ. І коли звук повторюється — там блимає слабке світло.

— Добре! — крикнув Іван. — Підчищу сіль біля труби. Може, під нею щось є.

Максим наклав руки на плечі Соломії:

— Тримай блокнот. Ми переконаємось: голос, світло, сигнал. Якщо це просто технічна примара — ми знайдемо джерело. Але якщо там хтось або щось — ми це доведемо.

Через деякий час — звук прозвучав із труби знову, але вже голосніше: «Готовність номер один!» — дуже чітко. І всі ледве не втратили дихання.

Соломія записала:

“22:17:20 — повторення голосу. Повторення: «Готовність номер один!» Частота аудіо: 440 Hz.”

Іван невдовзі простягнув руку з ложечкою:

— Сіль лежить. Це знак: ми чисті від голосів. Але ті голоси — справді були.

Тимко зійшов із даху і посів поруч з блокнотом:

— Я бачив світло. Воно йшло з металевого отвору під трубою. Може, хтось там увімкнув нічник.

Бублик зиркнув на всіх — мов кажучи: “Я не вигадую”.

— Отже, — сказав Максим, — ми маємо запис звуку, фіксацію світла, тінь і слід. Це — ключ.

Соломія поплескала по блокноту, ніби підбадьорила його:

— Час об’єднати докази, скласти карту голосів, світла й тіней.

— І слідкувати, щоб не зникло нічого додатково, — тихо додав Іван.

Тимко взяв прилад і загасив ліхтар:

— Ми зробили багато в цю ніч. А завтра — новий день, нові погляди.

І команда поволі рушила до теплиці, тримаючи упевненість: голос у трубі — не був просто шкільною жартівщиною. І тепер вони точно знали, що цей звук веде до самого серця загадки.