26. Інтерв’ю з бабою Марією

Сонце вже опівдні зігрівало село Шпилі, і стежка вела слідопитів до хати баби Марії — жінки, яка знала все про всіх. Вона мала репутацію пліткарки, спостережниці й господині трьох біноклів. От її історії часто виглядали парадоксальними, але приносили підказки.

Максим постукав у двері, і баба Марія зустріла їх з чашкою гарячого чаю:

— Вітаю, молодь, — сказала вона добродушно, — навіть якщо я знаю, що списатимете це потім у блокнот, бо ж записуєте все — аж до гудзиків на рукавах.

Соломія витягла блокнот:

— Нам треба говорити про млин — розслідування стосується його. Ви ж бачили щось там — чи поряд із млином?

Баба Марія трохи уособилася й розсміялася:

— Ой мовите… я бачила, як хтось у капелюсі з’явився й зайшов у млин… У черевиках на підборах. Ледь не впала з лавки, коли побачила. Я думала — привид. Бо вигляд жахливий для млина!

Соломія блискавично записала:

“Хтось у капелюсі і на підборах заходив у млин. Бачила баба Марія!”

Іван приглядався:

— Ви впевнені, що це було вночі або вдень?

— Я кажу, що було ще до заходу сонця, — баба Марія подумки підперла щоку рукою — — А дух міг і за мною зайти… Я так боялась, що навіть не дихала!

Тимко похитнув головою:

— Хтось у підборах… це не дуже стандартно. Швидше — її поява могла бути частиною протесту чи… щось з іншим. Або просто людина в капелюсі загубилася.

Соломія записала:

“Підозрілий вхід до млина — особа у капелюсі й підборах. Можливо, заходила вночі й вийшла — без слідів.”

Максим склав карту порядку:

— Чи можна припустити — це була жінка, чи чоловік? Бо черевики на підборах… це рідкість у нашому селі.

— Та що я вам скажу, — усміхнулась баба Марія. — Кросівки й чоботи — це точно ні. Я по звуку ходи впізнаю: ніби жінка, але кроки різкі, впевнені, як у самого капітана. Ну, а якщо то була прибиральниця — то, може, й справді дух… чистоти.

Команда мовчки подивилась на один одного й записала:

“Стиль ходи незвичний. Не місцевий стиль. Потрібно уточнити підозрювану особу.”

Бублик тихенько присів на порозі й зиркнув на бабусю. Її очі блищали, як вона згадувала:

— Не кажіть молоді, що я бачили її… Але я знаю, як вона дихала.

Соломія нахилилась:

— Ми не розкриємо, — сказала вона м’яко. — Але нам критично знати дату і час. Ви запам’ятали?

Баба Марія задумалася, потім сказала:

— Кажу ж, було десь ближче до вечора. Але не пізно — скоріше між обідом і заходом сонця. І саме тоді кішка нявкнула під самою стіною. Дивно так — ні з того ні з сього.

Соломія записала у блокнот:
“Час — ближче до вечора. Кішка подала звук під стіною. Можливо, це була п’ятниця або четвер. Уточнити у сусідів.”

— Якщо там були підбори… — промовив Тимко тихо, — можливо, хтось хотів, щоб його помітили. Мені це здається не випадковим.

— Хто там і що робив — не скажу, — зітхнула баба Марія. — Але духи заходять без звуку. А підбори… це вже не зовсім потойбічне.

Максим взяв мапу:

— Ми позначимо тут: Вхід особи — капелюх і підбори. Це буде четверта точка: "тіньова фігура". Далі — залишиться знайти людину.

Бублик мовчки ліг поруч, ніби схвалив рішення. Його хвіст ледь сіпнувся — знак, що маршрут пройде через місця, де бачили взуття підборами та чути кішку.

— Дякую, бабусю, — Максим витягнув руку. — Ви додали ще одну нитку правди до нашої карти. І це — безцінно.

— Ви до всього підходите серйозно, — сказала баба Марія, похитуючи головою. — Про духів не скажу, але ваша сміливість — як мед з пасіки Степана: густа й справжня.

Слідопити рушили далі з новою ниткою розслідування: особа з підборами, капелюх, хода... А Бублик попрямував уперед — ніби веде їх до наступного підказкового пункту.