25. Півень і його травма

Після розмови з дідом Петром команда повільно рухалась вузькими вуличками села. Сонце вже піднімалося до обідньої пори, а розслідування лише набирало обертів. Кіт Бублик впевнено вів їх до наступної точки, і всі розуміли: попереду ще чимало загадок, які можуть змінити хід цієї історії.

Раптом, за спиною, почувся гучний кукурік. І не звичайний — гордовитий, ніби півень наказав усім слухати. Команда обернулась і побачила Тараса Степановича — півня, що мандрував двором, а над його головою блищала… щось блискуче.

Максим нахилився ближче:

— Півень... Тарас Степанович… і щось біля голівки.

Соломія вже записувала, а Тимко з усмішкою підійшов ближче й обережно заглянув:

— На його голові — сліди клею. Я бачу залишки клейкої стрічки або чогось, що трималося. Йому щось приклеїли!

Іван миттєво вмостив руку до блокнота:

— Перука? — спитав він, з посмішкою, але в голосі — серйозна конспірологічна інтонація. — Той, хто це зробив, мав божевільне почуття драматургії.

Півень стояв нерухомо — його очі пильні, а клюв не розкрився в звичне «ку‑ку‑ріка», наче він усвідомлює серйозність ситуації. І хоча він гордо мовчав, здавалося — щось ще не скінчено.

— Ми маємо з’ясувати, — вирішив Максим, дивлячись сторч на птаха, — чи це був жарт, чи знак. Адже перука не буває без мети.

Соломія уважно фіксувала:

“Незвична метаморфоза Тараса Степановича: сліди клею на голові, можлива чужа дія.”

Тимко витягнув завішений у руках ліхтарик:

— Ми повинні сфотографувати його голову. Це — свідчення. І, можливо, ключ до дій, які відбувалися вночі.

Півень з гордістю тримався, поки Соломія робила кілька фото. Потім він кивнув головою (нічого не сказав) — ніби в знак, що його чують.

— Дякую тобі, Тарасе, — звернувся Максим. — Твій випадок — доказ: тут була дія. І нехай це не виглядає серйозно — але це точно не випадковість.

Ще тоді під'їхав у капелюсі Григорій Степанович, більш відомий як капітан Буряк — наче ведучий великої операції.

— Що тут у вас? — запитав з ноткою роздратування. — Півень із перукою? Ви не збираєтеся розбити сцену перед млином? Я веду всю справу!

Іван усміхнувся:

— Ми просто фіксуємо факти, капітане. І цей півень з порожнім поглядом — частина пазла.

— Не зіпсуйте мені картину, — буркнув Буряк. — Я бачу, що жодної логіки в цьому немає.

— Саме логіка — наше все, — відповів Максим. — А зараз ми використовуємо її навіть до перуки півня.

Кіт Бублик, що до того стояв убік, тихо підійшов до півня, обнюхав голову — і сів поруч, ніби охороняючи доказ.

— Він бачить краще, ніж ми, — прошепотіла Соломія. — Дивись, як сидить — знак того, що треба рухатися далі.

— Попереду ще одна людина, що може щось знати, — сказав Максим, повертаючись. — Баба Марія. І ми маємо поговорити з нею.

Команда рушила, а Півень Тарас Степанович залишився стояти — мовчазна фігура з клеєм на голові, яка нагадує: іноді найменші деталі перетворюються на великий доказ.