23. Пасіка під підозрою

На подвір’ї пасіки панував спокій і медовий аромат. Погода лагідна, і легкий вітерець ніс запах квітів із далеких луків. Команда слідопитів зібралася перед низьким затишним вуликом, де пасічника Степана — шанували не менше, ніж бабусь із секретними рецептами. Бо в нього ж мед! А мед — як доказ чистоти села.

Максим привітався ввічливо:

— Добрий день, пане Степане. Чи могли б ви поділитися, чи помітили щось незвичайне чи дивне, особливо біля пасіки?

Пасічник сміливо усміхнувся — потім закивав головою:

— Ой, діти мої, я давно чув, що млин співає. А я думав — то мурашки під час ранку співали. Але жодних курчат не бачив. Тільки рій бджіл, що чекали літа.

Соломія трохи нахилилася — уважна, як завжди:

— Ви нічого не помітили вночі? Світло, шум, якісь рухи?

— Ні, — відповів Степан. — Я спостерігав пасіку біля 22:17 — чується слабкий гул… Але я думав, що то вулики. Бджоли ж не мовчать.

Тимко з цікавістю затягнув:

— А ви бачили хтось людську постать? Можливо, хто ходив повз двері млина чи дорогою від нього?

— Люди? — задумливий погляд Степана зустрів очі слідопитів. — Мабуть, сусід бачив мене із вуликом. Але я навіть не помітив підозрілих гостей. Хтось міг просто пройти терниною.

У цю мить Барбос, який спокійно лежав неподалік, різко підскочив і кинувся до стіни сараю, ніби помітив щось. Кіт Бублик, який сидів поруч, тихо зирнув — але не втрутився.

— Барбос! — вигукнув Іван із здивуванням. — Що ти там побачив?

— Наш пес Барбос іноді стає непередбачуваним, — промовив Пасічник Степан із посмішкою. — Він іноді лізе у вогонь… або в дим!

Сміх почувся ніжно. Але тієї миті Барбос щось понюхав, задер голову й тихенько подивився на команду — ніби запрошував їх уважніше заглянути за рог сараю. Але вони були сфокусовані на слів старого медовода.

Максим розгорнув карту:

— Нам важливо знати — ця пасіка звичайна, — почав він, — але ви відчували шум? Енергетику? Якщо млин щось видає — чи відчували це тут?

Степан зітхнув:

— Я чув легкий гул, але я думав, що то бджоли працюють. Жодного чужого не було. А курчата... я бачив, як одна мала поставала біля сараю, але не мог й погладити — вони були занадто малими.

Тимко уважно перепитав:

— Ви можете згадати: як ці курчата звалися, хто годував їх? Можливо, ви знаєте більше, ніж думаєте.

— Звали їх веснушками, — промовив медун. — Так склалося, що я майже нічого не бачив. Лише бджіл і шелест крил.

Соломія записала:

“Пан Степан: чути легкий гул біля 22:17. Ніяких чужих, лише робота бджіл.”

На цю мить кіт Бублик тихенько встав і попрямував до вулика, обнюхавши дно — і зупинив свій погляд на землі під бочком із вуликом, як би кажучи: «тут є ключ».

— Він щось виявив, — прошепотіла Соломія. — Ми йдемо слідом.

— Але ми мусимо перевірити кожне місце, — сказав Максим. — Пасіка — лише один із пунктів карти.

Пан Буряк, що досі стояв осторонь у блискучих чоботях, підбіг раптом:

— Ви не зловживаєте моїм часом, я спостерігаю! — вигукнув він. — Якщо тут є щось важливе — я це записую!

Іван підсміявся:

— Пан Буряк? Тоді нехай і вивчає вулики уважно. Але ми все одно відправимось далі.

Барбос тихенько забрів до вуликів, нюхнув струмінь повітря й після мить повернувся — спокійно ляг і задрімав.

— Барбос щодня те виконує, — сказав пасічник з насмішкою. — Він не любить шум.

Команда відійшла, лишивши за собою медовий аромат, тіхенький гул і підозри — але без чітких доказів. Бо пасіка була чиста, бджоли працювали — а курчат ніхто не бачив.

— Ми не зупинимось, — пообіцяв Максим. — Навіть бджоли не вартували би спинити нас.

— І навіть якщо капітан Буряк думає, що все просто —  ми знаємо, що під поверхнею є знаки, які треба знайти, — додала Соломія.

Бублик підвівся і попрямував до наступного пункту — дідського будинку, де живе дід Петро. І команда рушила вперед, незважаючи на спокій пасіки, бо правда слід опанувати навіть там, де лише мед і спів бджіл.