20. У млин — із ліхтарями

Коли сонце схилось за горизонтом, село Шпилі накрила ніч. Повітря наповнилося прохолодою, а дерева біля млина тихо похитували тіні. Операція: старий млин наближалася до найгарячішої фази — нічного обходу.

Слідопити зібралися на подвір’ї:

• Максим тримав карту та план у руках — вже чітко окреслений маршрут.
   
• Соломія тримала ліхтарик і блокнот, готова фіксувати кожну деталь.
   
• Тимко за важливим розумінням — із приладом «детектор містики» та запасом батарей.
   
• Іван — обв’язаний навколо плеча мотузкою і тримав дрібницю солі — «на випадок містики».
   
• Бублик зайняв передню позицію — кіт без слів, але з поглядом, що здавався повним рішучості.
   

— Починаємо! — тихо сказав Максим. — Вивчаємо тільки зовні — обходом периметра. У нас є три точки: камінь, труба і тріщина в стіні. Ми будемо з ліхтарями і приладом — поступово, дуже тихо.

Команда рушила уздовж млина. Тиша була абсолютною, крім шелесту вітру та віддаленого хлюпання води.

✧ Перша точка — камінь біля основи. Соломія підсвітила ліхтариком — там не було змін. Прилад Тимка блиснув, але не засвистів.

— Поки що тиша, — промовив Максим. — Можливо, ніч ще занадто рання, або сліди занадто свіжі.

✧ Друга точка — вентиляційна труба. Коли Міні‑детектор наблизили до труби, ліхтар обережно світив у отвір. І саме на цьому повороті нічі накрилася тиша.

Прилад завібрував, блимнув червоним і тихо свистнув.

— Є реакція! — прошепотів Тимко. — І вона сильніша, ніж увечері.

Соломія дивилася через ліхтар: нічого не видно всередині труби, а звук — холодний, майже металевий шепіт.

— Не вітер, — тихо промовив Іван. — Це живий сигнал. І — він продовжується.

Кіт Бублик зліз із борозни і підійшов так близько, що його мордочка була поруч із трубою. Він мовчки втупився в отвір, працюючи поглядом, як зчитувач.

— Він це відчув — бо обережно нахилив голову і сів, — сказала Соломія. — Якщо він тут — це знак, що справа справжня.

✧ Третя точка — тріщина в стіні. Там влучний бік— не всередину, а навколо млина.

Тимко приклав детектор близько до тріщини — комаєч спалахнув зеленим і трохи завібрував.

— Слабший, але є, — зауважив він. — Можливо, тут прокладено приховану кабельну лінію або димар… або дія той, хто створює ілюзію.

— Ми збираємо частини мозаїки, — додала Соломія, записуючи дані. — Камінь — слабкий сигнал, труба — сильний, тріщина — східчаста реакція. Це не випадковість.

Максим кивнув:

— Сигнали суворі, але опоряджені. Ми маємо повернутися завтра вдень — запропонувати план: можливо, розвести картон поруч із тріщиною або насипати пилу, перевірити підозрюваних. Але сьогодні — наш нічний обхід. Треба поспостерігати звук.

Іван підійшов до Соломії:

— Якщо цей звук — постановка — ми його зловимо. Якщо ні — він нас попередить. І сіль тут — не на даху, а наша впевненість.

Бублик стрибнув на поріг, обігнув команду і  присів поряд із входом у млин. Його очі мерехтіли в ліхтарі — як маяк уваги.

— Він чергує, — помітив Максим. — І ми також.

— Ми готові, — сказала Соломія. — Ми всю ніч знаходитимемось тут. З ліхтарями, приладом і блокнотом. І чекаємо на повторення шепоту.

— Я обіцяю: якщо звук з’явиться вдруге — це буде записано, — додав Тимко.

— Якщо ніч пройти спокійно… — тихо почав Іван. — Ми станемо сильнішими. Бо ми підемо через тишу, але не загубимо правди.

Разом вони сформували коло біля входу в млин. Бублик сів у центрі — як мовчазний капітан.

— Згуртована команда завтра — сильніша, — підсумував Максим. — Завтра — новий день, а сьогодні — ніч розслідування.

І під прохолодним світлом ліхтарів та свистом приладу, вони стояли мовчки, готові до викриття. Тиша стала їхнім союзником і тестом — чи готові вони знайти правду… навіть коли вона лишається лише в шепотах старого млина.