18. Звуки з труби

Надвечір’я у Шпилях згустилось: тіні подовжились, вечірнє повітря стало густішим, а старий млин заговорив шепотом. Команда слідопитів зібралася біля труби вентиляції з боку, де повітря трохи охолоджувалось, і повітря було наповнене тихим шелестом.

Соломія, майстер навігації нотаток, розплющила очі і прислухалася:

— Чуєте? — запитала вона, але голос було важко провести через напругу. — Шшш… шелест… ніби розмова. Вітер?

Іван, вже з паличкою в руках, серйозно нахилився до труби:

— Ні, це не просто вітер, — тихо сказав він. — Це шепіт… і я впевнений — він має форму. Можливо, привид або просто хтось грає на наш страх.

— А може, це просто відлуння — прибуток від вікон чи пташка? — прокоментував Максим, притримуючи блокнот і ліхтарик.

— Справа не в “можливо” — а в тому, що ми відчуваємо, — додала Соломія і записала: “22:17 помітний білий спалах — тепер шепіт — початок голосу”.

Тимко підійшов із “детектором містики”, обережно прикрив трубу кришечкою, щоб прилад можна було прикріпити.

— Тримайте! — сказав він і прикрутив пристроєк до металевого фланця труби.

Прилад загудів, засвистів, і червона лампочка блиснула — потім мигнула декілька разів.

— Блимає прямо з обкладинки труби! — вигукнув він.

— Значить, не просто звук — а активність, — сказав Іван. — Детектор ловить, що тут відбувається енергетично.

У цей момент кіт Бублик, що сидів кілька кроків убік, голосно зашипів: грізний звук ледь заглушив шелест труби.

— Що ти бачив? — звернувся Максим до нього. — Щось не так, друже?

Бублик підвів очі, нахилив голову і знову зашипів — кігті увійшли в землю поруч.

Соломія ближче підходить до кота і шепоче:

— Він не просто зляканий. Він це сприйняв як загрозу або як знак. Це важливо — не просто звук, а реакція.

Тиша знову спустилася над млином. Команда стояла навколо труби, прилад голосно пискнув ще раз, а потім затих.

— Це надто чисто, щоб бути випадковим, — вимовив Тимко. — І пахне іншим рівнем.

— А може, це частина театру? — вставив Іван із сумнівом. — Хтось намагається викликати страх.

— Театр у дії, — відповіла Соломія. — Не факт, що там є “дух”. Але є сигнал. І ми маємо його розшифрувати.

Хвилина мовчання. Над полем почало холоднішати. З трубою не можна було ігнорувати — вона тепер наче швидкий канал.

— Ми повинні повернутися в штаб, — сказав Максим, — перевірити карту, зробити записи. І вночі — спостерігати, чи повториться звук.

— Так, — сумлінно кивнула Соломія. — Ми маємо слідкувати як профі.

— І я візьму сіль із собою — на всяк випадок, — повторив Іван, зі стриманим серйозним виглядом.

— А я — прилад, — додав Тимко. — Він точно працює.

Бублик схилив голову, як мовчазний суддя стану справ.

— Ми збираємо докази, — прошепотів Максим. — І ця труба — наш перший запис. Те, що було неспокійне і невидиме — тепер стало частиною карти.

— І карта стає реальністю, — погодилась Соломія. — Тепер нам потрібно з’ясувати: чи труба просто голосно дихає — чи хтось дихає з неї.

Команда відійшла від труби трохи назад, зібралась у коло, Бублик знову сів ближче до труби — з поглядом, націленим на отвір.

— Ми чуємо. Ми бачимо слабке світло. І ми чекаємо більше, — підсумував Максим.

І хоча ніч ще не настала, а місяць ще не зійшов над млином — вони знали: ця операція почалася серйозно. І крок, який рушив їх у напрямку таємниці, був зроблений.