17. Під дверима млина

Надвечір’я поступово опускалося на село Шпилі, і четверо слідопитів зібралися біля старих дерев’яних дверей млина. Вони підходили тихо, обережно, наче дослідники, які готуються до першої офіційної експедиції. Усюди — тиша, настрій відчутної таємниці.

Максим першим пригорнув карту до грудей:
— Ми точно близько, — прошепотів він. — Якщо це справді млин — серце справи — двері охороняють останню лінію…

Поруч на землі лежали перші докази: куряче перо з білосніжними краями й фіолетовою стрічкою, обгортка від шоколадки з надкушеної плитки, і слід копит.

— Куряче перо? — здивовано промовила Соломія, нахилившись. — Воно свіже. Там була дія.

— І обгортка від шоколадки… — додав Тимко, обдивляючись знахідки. — Та сама, що Бублик мав. Можливо, він поцупив і виклав тут натяк.

Бублик тим часом підійшов і сів на кілька сантиметрів від сліду копита, у позі сфінкса: лапи разом, тіло нерухоме, очі пильні.

— Він це відчуває, — тихо промовила Соломія. — Ми маємо йти за ним — він дозволить нам бути попереду.

Іван пригорнув палицю-тризуб — обережність на випадок, якщо стане страшно:
— Це не просто слід, — сказав він тихо. — Це як знак на дверях, що каже: “Тільки справжні детективи можуть зайти далі”.

Максим оглянувся, затемнив від заходу сонця силует млина:
— Двері непробивні. Але нам не потрібно зайти всередину — ми маємо обрати правильний бік. Там може бути вентиляція або слабка дошка у стіні.

Соломія звернула увагу на перо:
— Перо тут не випадково. Хтось лишив після себе частинку вистави — або попередження.

— А копито… — Тимко долучився. — Слід тут — як відбиток. Можливо, Галя була тут. А може, її привели.

— І шоколадка… — Соломія підняла обгортку. — Це знак, що щось тут відбувається таємниче.

— І ми збираємо ці підказки — як мозаїку, — підтвердив Максим. — І ми майже на порозі того, щоб зрозуміти правду.

Бублик повільно проковзьнув ближче до дверей і натиснув носом на щілину.

— Він доторкнувся до дверей, — зауважила Соломія. — Мабуть, чекає, що ми наважимось.

Іван поглянув на фіолетову стрічку на пері, що лежала на землі:
— Це колір місячного неба… Я раніше бачив його на стрічці, що кіт приніс. Дух чи не дух — але це якась система.

Максим обережно постукав пальцем по дверям:
— Стук — і чекання. Глянемо, чи є реакція з боку млина.

Вони стояли тихо. Птахи в дорозі повернулися до села. І весь простір став таким, ніби сам млин дихає.

— Ми близько, — повторив Максим. — Від нас уже не вислизне жодна деталь.

Соломія записала в блокнот:
“Перше зовнішнє дослідження: підмлинні двері — перо, шоколадка, слід копита. Наступний етап: посипання пилу навколо входу — залишки руху.”

— Ми йдемо далі, — тихо промовив Максим. — І Бублик — з нами. Він веде.

Команда зробила крок назад, готуючись до нічного обходу — але знайшлися перші сліди, що говорили: вони дуже близько до сповідного моменту. Їх наступний крок — стане вирішальним.