16. Засідання слідопитів

Повітря у теплиці, що служила штабом юних слідопитів, було насичене прагненням до істини. Старі газети, пагони рослин і склянки з водою створювали атмосферу неофіційної лабораторії — саме тут і вирішувалася доля їхньої “Операції: старий млин”.

Соломія сіла за столик, відкрила свій блокнот і, не відводячи погляду, підписала заголовок великими літерами:

—  Галя — ключ до млина, — означила вона тихо, але впевнено. Потім записала:

Мета: з’ясувати, чому корова мовчить і що дивне відбувається біля млина.
План: обхід подвір’я Галі та млина — записати, сфотографувати, відзначити підозрілі знаки.

Після цього Максим випростався і розклав поруч карту села, намальовану олівцем на великому аркуші ватману:

— Дивіться тут,— промовив він, вказуючи пальцем на мапу,— ми пройдемо маршрутом: подвір'я Галі — околицю млина — курник і простір навколо клубу. Далі — бібліотека Марії Петрівни і лавка баби Марії. Збираємо всі дрібниці, що можуть мати ключ до таємниці.

Температура в кімнаті здавалася трохи вищою від звичайної — мабуть, через наповненість рішучістю. Тимко тим часом, ніби підготовлений до польоту, відкрив невеличку коробочку:

— Енергію треба зберігати правильно, — сказав він і розклав на столі бутерброди: сирні, медові, з горіхами. — Якщо будемо досліджувати до вечора — хтось має заряджатися смачно! І ще, жодного панічного обшуку до повного животика!

— У нас справжня команда, — доповнив Максим усміхнено.

— І в нас є сіль, — раптом додав Іван, діставши баночку дрібного порошку. — На всякий випадок — містика може спокохати в мій бік, а я готовий. Якщо треба — обсиплю район, і нехай духи думатимуть, що я серйозний.

Соломія записала у блокнот таку фразу: “Сіль — наше екстрене містичне спорядження” — і посміхнулась Івану.

Юні слідопити вже переглядали все навколо — карта, нотатки, присутність одне одного — і відчуття, що ця справа не просто гра.

У цей момент кіт Бублик заплигнув у теплицю. Він тихо пройшов до карти, стрибнув на лавку й сів поряд із нею.

Максим дивився на кота й мовив:

— Бублик із нами. І якщо він сидить поруч, значить усе йде правильно.

Бублик підняв хвоста вгору й нахилив голову, ніби сказав: «Так, це правильно».

Соломія тихо промовила:

— Найголовніше — працювати разом. Ми маємо розум, план, інструменти… і навіть сіль.

Іван потягнувся до солониці:

— Хоч я і панікер з дивними уявленнями, але надійний — коли є сіль. Якщо щось містичне засвітиться… я маю план Б.

— Мені сподобалось слово «операція», — голосно сказав Тимко. — І сподобався план. І бутерброди. І… містика.

Сміх трохи полегшив атмосферу, але всі відчували: попереду багато роботи, і розгадка близько.

Максим підняв голову:

— Ми маємо спостерігати весь день: фотографувати місця, збирати дані, фіксувати будь-які підказки. Потім — ввечері — враховуємо сигнали о 22:17 та реакцію на детектор Тимка.

Соломія підняла ручку:

— Я долучу блокнот, щось на зразок цифрового журналі. Тут будуть сторінки: «Камінь», «Труба», «Тіні біля дверей», «Копита біля під’їзду млина».

— І ми повернемося сюди після обходу, — сказав Максим, підкреслюючи слово «сюди». — І оновимо план.

— Це детективне засідання? — усміхнувся Іван.

— Так, — відповів Максим із серйозністю. — І справжнє.

Команда вийшла з теплиці дворами селом. Бублик йшов попереду — мов лідер, що прокладає маршрут слідопитів. А Сонце вже поволі схилялося до вечора — і незабаром почнеться ніч їхніх справжніх спостережень.

— Вперед до правди! — сказав Максим.

— І до появи нових підказок… — прошепотіла Соломія.

— І до бутербродів по дорозі! — додав Тимко.

— І до духів — якщо вони сміливі, — тихо пробурмотів Іван, озираючись на баночку солі.

Разом вони рушили у напрямку млина, готові до першої ночі повного розслідування. Бо істина — чекала поруч, а команда — була повністю зосереджена.