14. Іван говорить про привидів

Після того, як світло в млині блиснуло точно о 22:17, команда слідопитів зібралась у старій теплиці — їхній таємній лабораторії. Повітря було густе від очікування і таємниць. Соломія фіксувала все, що трапилося, Максим продумував наступний крок, Тимко готував техніку. І саме тоді Іван витягнув свою карту.

Вона була складена на великій аркуші паперу, вкритому стрілками, зачертами, колами і словами: «Паранормальні зони млина». Іван із блиском в очах показував:

— Ось тут, — мовив він, вказуючи на верхню частину млина, — зберігається «дух пір’я». Саме там, де Півень Тарас Степанович втратив своє знамените перо.

— Ви серйозно придумали дух… курячого пера? — запитала Соломія, дивлячись збоку. — І як він, за вашим задумом, використовує млин?

— Дивіться, — продовжував Іван, — тут — тунель вентиляції. А тут — рухома кришка зі звуковою трубою. Якщо зверху є дух (невидимий, але з голосом), він може передавати через шум, завивання труби, через шепіт, пшик або «бу-у-у!».

— І говорити про курча зникле? — тихо уточнив Максим. — Чи він просто хоче повернути пір’я?

— А може, навіть повідомити про змову проти нього самого, — задоволено усміхнувся Іван.

— Ну він уже й вамалок зробить цілу карту змов, — скептично зауважив Тимко. — І що далі? Привітання «Бу-у» від духа Пернатої Шані?

Але Іван не втратив ентузіазму:

— Я вірю, це не гра — це серйозна справа паранормалів. І щось підказує: цей дух справді може говорити через млин.

— Це ваш хобі? — солодко промовила Соломія. — Чи конспірологічна відповідь на все?

— І це називається — нормальне дитинство? — прокоментував у дверях голос. І з’явився Капітан Буряк, похмурий і недовірливий, із зім’ятими черевиками та руками в блузці з написом «Порядок завжди на сторожі».

Буряк схопив карту з рук Івана і почав її розглядати під іншим кутом — гортаючи, ніби архівні креслення.

— Це… це карта? — він водив пальцем по спіралях і стрілках. — Дух пір’я? Тунелі? Шум у трубі?

Він потер голову.

— ЦЕ що? — бахнув він голосно. — І це називається — нормальне дитинство? Діти мріють про відеоігри, а у вас — духи і курячі мученики?

— Це — справа, капітане, — відповів Максим, зібравши всю серйозність. — Ми розслідуємо. І в цю справу залучено не лише млин, курчата чи світло. Ми розплітаємо логіку загадки.

Буряк насупився:

— Вихухлі такі розслідувачі — аж очі блищать. Але де ваш привід?: ви впевнені: щось там є?

— Ми бачили, — відповів Іван з гордістю. — І світло, і сліди... і навіть нову стрічку на хвості кота. Дух — одна з гіпотез.

— А я вірю лише у порядок, — бурмоче Буряк. — І у вас тут більше театру, ніж політики. Це не цирк із привидами!

— Ми не граємо, — тихо додала Соломія. — Ми збираємо докази. І карта — наша гіпотеза. А Бублик (він мовчав на лавці) — це свідок. Він бачив більше, ніж ми говоримо.

Бублик сидів тихо в кутку, непомітно, але із гордовито піднятою головою. Він не шипів, і,навіть, не муркнув. Але в його очах блищів розум, якого не пояснити словами.

— Я дивуюсь вашим методам… — сказав Буряк, повернувши карту назад Івану. — Але якщо дух — це просто ваш образ, а не факт... — він зробив крок назад. — Тоді я не втручатимуся… принаймні — на разі.

І вийшов, змахнувши плащем самовпевненості, вбираючи сутінковий день у свою авторитарну ходу.

Юні слідопити закрили дверцята і перейшли до розгляду карти ще раз. І поки стало темно — слухали звук млина, записували, підключали ліхтарики.

— Ми маємо перевірити кожну зони на цій карті, — сказала Соломія. — Лівий тунель, потім труби, потім дах.

— І чекати нового світла о 22:17, — додав Максим.

Іван посміхнувся:

— І можливо — поговорити з духом. Хоч побачити його сліди.

— І якщо це просто шалена історія, — задумливо сказала Соломія, — то нехай наша карта стане доказом того, що ми справді шукаємо, а не мріємо.

Кіт Бублик підвівся і рушив до кутка з картою. Він обійшов мапу кілька разів, глянув на команду — потім тихенько лизнув ніс у районі «духу пір’я» і подав показово хвостом знак.

— Хм… — сказав Максим. — Може, це і не паранормальне. Може, це просто історія… але з млином усе йде серйозно.

— І ми йдемо серйозно, — погодилась Соломія. — Навіть якщо іноді здається, що ми граємо.

І хоча привид пір’я все ще залишався гіпотезою, команда знала: наступна ніч, карта та котячі знаки приведуть їх ближче до істини.