10. Барбос вночі

Це сталося тоді, коли село Шпилі вже майже затихло — вечір спустився вулицями, мов велика синя ковдра. Всі звикли, що після заходу сонця трохи спокійніше: ні півні, ні баби, ні навіть напівсонні корови не заважали.

Але не Барбосу.

Пес, славний господар двору і вартовий заслуженого сну, раптово зачав гавкати так, ніби у трьох напрямках одразу побачив щось недобре. І гавкав не тихенько — а як справжній требуетичний хор: довго, гучно, з відтінком жаху.

— Барбос! — крикнув хтось з двору. — Ти що, привидів бачиш?

Але Барбос уже біг до вікна старого млина, гавкаючи ще голосніше. Він заглянув у темне вікно — і миттєво завмер. Ніби побачив там не просто відображення, а щось інше.

І відразу повернувся і втік до дровітні.

— Він щось почув! — пальцем вказав на вікно Іван, схвильовано стискаючи блокнот. — Я вам сказав: тут не просто вітер!

— Де мертві курчата, там і привиди, — бурмочив Тимко, вставляючи батарейку в свій прилад — той самий, що вже почувався як на допиті під ліхтарем.

— Надзвичайна ніч, — тихо мовила Соломія.

Максим тримав руку на плечі Івана:

— Головне — залишайся спокійним. «У кожній таємниці є логіка. Просто її треба знайти.»

— Він — сигналізатор, і попередник небезпеки, — серйозно додав Іван. — Якщо Барбос гавкає — це як сирена населеного пункту.

Тимко вже налаштовував прилад біля стіни млина. Він почав повільно рухатися в бік темного отвору, ніби досвідчений технік, що шукає витік газу.

— Якщо тут є щось... — Тимко пошепки зосередився. — Я почую це на датчику.

— А я подивлюсь крізь вікно, — повільно сказав Максим. — Ти нам маякуй, де світло чи дроти.

Іван, поглянувши на млин, стрепенувся:

— Якщо там був привид — я вам скажу: мій малюнок «паранормальної зони» ще не готовий до такого рівня.

— Та все одно буде готовий, — підбадьорив його Тимко.

У той момент у хвіртці пролунало тихе «мяу». Це був кіт Бублик, що, підчепивши хвіст до лавки, підійшов непомітно ззаду. Він зупинився біля групи слідопитів.

Не мявкав, не вистрибував, просто сів — з виглядом того, хто знає більше, ніж каже.

І словом, відпочиваючи поруч із командою, що щойно почала нічний обшук.

Пес Барбос ляг на поріг дровітні, ніби захисник нового фронту. А над містом — млином — здіймалася легка тиша, тримаючи у собі багато недосказаного.

І в цю ніч, уперше всім здалося, що події набирають форму — форму, яку ще не видно, але вже можливо відчути.