9. Баба Варвара шепоче

Сонце тільки виглядало з-за пагорба, а баба Варвара вже ходила своїм подвір’ям, наче на великодній хресний хід. В одній руці — вузлик із часником, у другій — миска з солоною водою. На голові — хустка кольору борщу, на ногах — старі капці, які, здавалося, самі знали маршрут.

— Не дамо нечистому пробратись, — бурмотіла вона, обережно викладаючи часник по віконних рамах, наче готує квартиру до приходу вампірів.

Максим і його команда саме в цей момент проходили повз. Тимко зупинився першим, вказуючи на бабину “систему безпеки”.

— Хлопці, подивіться: баба Варвара модернізує охоронну систему села! — прошепотів він з посмішкою.

Соломія витягла блокнот. Вона вже знала, що баба Варвара — джерело дивовижної, хоч і сумнівної, інформації.

— Бабусю, це від мишей? — запитав Іван, обережно наближаючись. — Чи від прибульців?

— Від млина! — різко відповіла баба Варвара, не обертаючись. — Він прокинувся. Чуєте? Прокинувся! А коли млин прокидається — починаються сни… у корів, голоси в трубах і зникнення курчат.

Максим перехилив голову, слухаючи бабині слова з повагою. Він не сміявся, хоч дуже хотілося. Його обличчя залишалось серйозним — як личить лідеру команди.

— Може, поясните детальніше? — обережно запитав він.

— Усе починається з того, що млин починає говорити, — шепоче баба Варвара, наближаючись до них змовницьки. — Але не словами, а шепотом... крізь труби, через двері, в снах.

— Галя чула? — вловила суть Соломія.

— Вона тепер бачить сни, як серіали. А млин... він шепоче старе. Він пам’ятає, — баба Варвара голосно втягнула повітря і додала: — Спитайте кота!

І тут, ніби за викликом, із-за буряків виступив Бублик — важливо, мов суддя, що щойно прокинувся з денного сну. Він повільно наблизився, окинув усіх зневажливим поглядом, сів біля миски з водою і почав енергійно вилизувати лапу.

— Він усе чує, — пошепки сказала баба Варвара, — але мовчить. Значить, щось важливе. Мовчання кота — то вам не жарти!

Іван одразу записав це в блокнот: “Кіт мовчить = щось буде”.

Тимко витяг свій “детектор містики” й обережно підніс його до порогу. Прилад тихо зашипів і блимнув зеленим.

— Підозріло, — сказав Тимко. — Але не небезпечно.

— Ще, як небезпечно! — втрутилась баба Варвара. — Як тільки часник висихає, усе починається спочатку. Тож підливаю щодня.

— А ми підемо до млина, — твердо сказав Максим. — Треба перевірити, чи він справді… шепоче.

І коли слідопити пішли геть, Бублик лишився сидіти біля ґанку. Його очі блищали зосереджено. І тільки він один знав, що частина бабиних слів — не така вже й фантазія.