5. Зник мікрофон

Вранці клуб у Шпилях гудів, мов вулик перед бурею. Зачинене вікно ледь стримувало гомін, а двері — не стримували нічого. Директорка клубу пані Зіна металась між сценою, гардеробом і стільцями, голосно вигукуючи:

— Де мікрофон?! Хто бачив мікрофон?! Без мікрофона ми не почнемо репетицію до концерту на свято Медового Квасу!

— Він стояв тут! — кричала вона, вказуючи на мікрофонну стійку, що виглядала зараз особливо самотньо. — Стійка є, шнур є — мікрофона нема!

Діти з театрального гуртка крутилися навколо, одягнуті в костюми півоній, святих і шкарпеткових прибульців. Хтось тримав сценарій, хтось — цукерку. Усі дивилися одне на одного з таким підозрою, наче кожен міг бути мікрофонним злодієм.

І тут, як завжди, з’явився капітан Буряк.

Він увірвався до клубу з виглядом людини, яка щойно зупинила потяг без гальм. В руці він тримав металеву лінійку, а в кишені блимав значок з написом: «Головний. Без сумніву».

— Всі на місця! — вигукнув він, пройшовши повз дітей, які розступалися, мов перед фанатом дисципліни. — Я особисто проведу обшук! Зараз ми знайдемо того, хто вчинив цей акт культурного саботажу!

— Ми вже шукали, — тихо сказала пані Зіна. — Навіть під сценою. І в туалеті. І в костюмі корови.

— Але не під стелею! — урочисто оголосив Буряк і гордо підняв голову.

Він пильно подивився на лампу, тоді — на вентиляційний отвір, а потім урочисто заявив:

— Це справа рук професіонала.

Максим, Соломія, Тимко й Іван вже спостерігали з другого ряду. Вони не втручались — поки що. Тимко сидів з приладом на колінах, який мигав лампочками, наче новорічна гірлянда.

— А може, просто не вставили батарейки? — обережно припустив він.

— Тссс! — гаркнув Буряк. — В таких випадках потрібна логіка, аналітика і носовий хустик!

Він витяг з кишені носовичка в клітинку, витер лоб і продовжив ходити по залу з виглядом слідчого, який ось-ось знайде світову змову між звукачами і циркачами.

— Я вас попереджаю! — крикнув він до дітей. — У мене є метод допиту через поезію! Якщо винний не зізнається — будемо читати Шевченка до ранку!

— Це не допоможе, — тихо сказала Соломія. — Мікрофон — або заховано, або його взяли для чогось іншого. Можливо, з млином пов’язано.

— Або хтось створює інформаційне затишшя, — додав Іван, — щоб ніхто нічого не міг сказати. Це вже змова проти звуку!

Тим часом біля сцени з’явився кіт Бублик. Ніхто не бачив, звідки він прийшов. Він пройшов повз групу дітей, елегантно переступив через реквізит, зупинився біля шнура від колонки й сів.

Подивився на сцену.

Подивився на порожню стійку.

Потім повільно піднявся, підійшов до шнура — і... сів на нього.

Якось надто точно.

— Він щось знає, — прошепотіла Соломія.

— Якщо кіт вибрав саме цей кабель, значить, там — ключ, — додав Максим.

— Або він просто лінивий і це найтепліше місце, — прошепотів Тимко.

— Не недооцінюйте Бублика, — відповіла Соломія.

А тим часом капітан Буряк вже почав розпитувати акторів:

— Ти хто такий? — гукнув він до хлопця в шоломі з фольги.

— Привид із майбутнього, — відповів той.

— А ти?

— Рожева півонія!

— Зізнавайся! Ти бачив мікрофон?!

— Мене не було на репетиції! — зойкнула півонія.

— Ого, пропуск репетицій і крадіжка — це вже змова!

Максим закотив очі.

— Нам треба шукати не просто мікрофон, — сказав він. — А того, кому він був потрібен. Для чогось, що не репетиція. Щось дивне. Таємниче. І, можливо… пов’язане з млином.

І всі замовкли.

Навіть Буряк. На мить.

А Бублик повільно вийшов із-за сцени, мовби підтверджуючи припущення. Із його хвоста звисала... фіолетова нитка.

— Це вже стає серйозно, — мовив Максим.

— Починається, — хором сказали всі.