2. Галя і млин

Село ще тільки-но приходило до тями після епохального приїзду Капітана Буряка, як увагу всіх знову привернула… Галя.

Корова стояла в центрі подвір’я — нерухома, мов пам’ятник молочному спокою. Її очі дивились у далечінь. І ця далечінь вела до старого млина, що темнів за пагорбом, між деревами.

— Вона щось замислила, — прошепотіла баба Варвара, вже тримаючи вузлик з часником.

— Знову млин! Я ж казала — то місце не просте, — підхопила баба Марія, вмощуючись у зручніше положення на лавці.

У цей час із-за хліва вибігли четверо знайомих постатей. Юні слідопити. Максим ішов першим — серйозний, зосереджений, руки за спиною. Соломія тримала блокнот і вже щось швидко занотовувала. Тимко вів за собою саморобний прилад на коліщатках. А Іван... Іван озирався так, ніби очікував появи інопланетного телепорта прямо з-під городини.

— Зупинись, — наказав Максим. — Глянь на неї. Щось тут не так.

— Вона дивиться прямо на млин, — повідомила Соломія. — І не кліпає. Це вже другий дивний випадок за два дні.

— Хіба корови взагалі кліпають? — пробурмотів Іван, стискаючи блокнот, як щит. — Я вам кажу, це гіпноз. Вона під дією невидимого сигналу. Ефірне бурмотіння. Можливо, з тієї труби в млині!

— Або вона просто побачила що-небудь їстівне, — сказав Тимко, натискаючи кнопку на приладі. Той тихо загугукав, потім просвистів і видав іскру.

— Нічого собі "просто"! — буркнув Іван. — З такою енергетикою вона скоро влаштує вибух мозку. Або всесвіту.

Максим уважно дивився на Галю.

— У кожній таємниці є логіка. Просто її треба знайти, — мовив він.

Соломія кивнула й додала:

— І вона зараз... справді незвична. Зазвичай Галя або спить, або жує, або заважає бабі Марії на городі. Але так — стояти мов статуя — це нове.

Тим часом Галя почала рух. Повільно, впевнено, мов генерал на параді, вона рушила вперед. Вулиця перед нею була порожня. Собаки не гавкали. Навіть Барбос, що завжди бігав попереду кожної драми, стояв осторонь, здивовано вдивляючись у корову.

Коли Галя перетнула межу між подвір’ям і вулицею, село затамувало подих.

— Вона йде! — вигукнула баба Варвара. — До млина!

— От вам і порядок, — додав дід Петро з насінням у зубах. — Нова епоха. Епоха корови.

Бублик з’явився з тіні винограду. Він ішов повільно, обережно, без жодного звуку. Його шерсть ледь блищала на сонці, а очі уважно слідкували за Галею. Він тримався осторонь, але завжди так, щоб бачити все. Між ним і млином натягувалась невидима лінія — мов шнур, на якому хтось от-от зіграє перший акорд драми.

— Ми маємо йти за нею, — впевнено сказав Максим. — Це не випадковість.

— Ще трохи — і я сам почну мовчки іти до млина, — нервово озвався Іван. — Всі мовчать! Корова мовчить, пес мовчить, млин мовчить! Це змова!

— Заспокойся, — втихомирила його Соломія. — Я все записую.

— Усе записуєш, а коли буде кінець світу, як це допоможе?! — вигукнув Іван, але все ж поплентався за іншими.

Галя вже зникла за поворотом дороги. Слідом за нею рушили й слідопити.

І кіт Бублик.

Він ішов не першими, не останніми. Просто в потрібному місці. І хоча ніхто з них не знав, що саме чекає попереду, всі відчували: ця справа буде серйозною.