Розділ 19

Обігнувши чергову скелю, очам мандрівників відкрилася велика бухта з прямовисними високими стінами. З лівого боку було видно три печери. Дві великі, були наче тунелі в наступну бухту, а одна, маленька, праворуч, мала зараз піщаний берег. Ось туди Лана й попросила причалити їхній маленький катер.

Поки Михайло займався проблемою, як закріпити човен, щоб його не віднесло в море, дівчата сміливо вирушили до печери. Зблизька вона вже не здавалася такою маленькою, як здалеку, коли вони її тільки побачили.

Рита водила ліхтариком по стінах, намагаючись побачити якусь ущелину.

— І де нам шукати? — запитала вона.

Тим часом Лана впевнено прямувала вглиб, аж поки не побачила подобу тих сходів, які спорудила колись Верховна жриця.

— Сюди! — закричала вона. Швидко піднявшись на неї, сковзаючись на мокрому камінні, вона почала водити ліхтариком по величезному камінню, у пошуках отвору, куди можна було б вставити камінь-ключ.

— Є! — пролунав щасливий вигук.

Діставши з кишені малахітовий квадрат, вона вставила його в цю виїмку. Він ідеально туди вписався. Причому так, що якби дівчина захотіла його витягнути назад, це було б украй проблематично.

Лана відійшла трохи назад. Нічого не сталося. Вона розгублено подивилася на подругу. У цей момент пролунав сильний гуркіт, і все заволокло туманом. Не пилом, як під час вибуху, а саме туманом. З несподіванки дівчина звалилася з каменю, на якому стояла. Рита кинулася до неї.

— З тобою все гаразд?

— Та нормально все. Просто злякалася.

До печери влетів Михайло.

— Гей, дівчата! Як ви? Що за вибух?

— Ми в нормі. Чаклуємо потроху. Усі цілі, — крикнула Рита.

Було чутно, як хлопець вилаявся.

— Зачекайте трохи. Я зараз із човном закінчу й повернуся.

Тим часом туман розсіявся і відкрився прохід, який закривав камінь.

Лана й Рита азартно рвонули туди. Протиснувшись усередину, вони побачили в центрі приміщення великий овальний камінь, у поглибленні якого, як у величезній чаші, лежав золотий браслет, випромінюючи м'яке світло й переливаючись усіма кольорами веселки.

Лана захоплено прошепотіла:

— Це він. Наче тільки вчора його сюди поклала. Подивися, ні пилинки, ні павутинки.

Рита, пам'ятаючи своє возз'єднання з каблучкою, хотіла попередити подругу, що не варто просто тут одягати браслет. Краще це зробити пізніше, але встигла тільки сказати:

— Ланочко, одразу не...

У цей час Лана взяла обережно браслет і, не замислюючись, швидко одягла його на руку.

За кілька миттєвостей із браслета через кровоносну сітку руки в Лану почала перетікати магічна енергія, переливаючись усіма кольорами. Вона підсвічувала кожен капіляр, кожну судину, змушуючи світитися шкіру. Це було так гарно, що дівчата мовчки спостерігали за цим дійством, несила вимовити ні слова. Коли засвітилося обличчя, Рита захоплено видихнула:

— Ти така гарнааа!

Утім, магічне підсвічування невдовзі згасло й почалося щось неймовірне... Без звуків і світлових ефектів, Лана зникла, а на її місці з'явилася чайка... з крилами бабки... Птах махнув крильцями і спробував злетіти... Не вийшло. Тут крила бабки перетворилися на нормальні крила птаха, але тіло перетворилося на комаху з величезними очима, чи то бабки, чи то мухи. Це «незрозуміло що» пропищало:

— Дідько!

І... з'явився спочатку пухнастий хвіст білки, потім тіло дикобраза, голова якогось птаха з дзьобом... і потім почався якийсь неймовірний калейдоскоп крил, хвостів, рогів, копит, кігтів, бивнів...

Рита спочатку була шокована і стояла відкривши рота, потім несвідомо почала сміятися, дивлячись на доволі смішні поєднання. Перетворення потихеньку набирали швидкість. Вона вже плакала від реготу.

— Лано, люба, ти що, переглянула мультик про пластилінову ворону? — змогла вичавити із себе дівчина. — Хаа-хаа-хаа...

— То був мультик «Падав торішній сніг».

— Та яка різниця!

— Я не можу зупинитися! Рятуй!

— Як?!

— А я знаю?

— Спробуй зняти браслет.

— Як я його зніму?! Я в людину не можу повернутися!

Що більше паніка накривала Лану, то швидше змінювалися образи. Коли в печеру проліз Михайло й побачив це шоу, він не відразу зрозумів, що відбувається. Здивовано подивився на Риту, яка сиділа під стіною і реготала, як божевільна, потім на щось, що не піддається опису, і поставив логічне запитання:

— Що це? І де Лана?

Рита тільки змогла ткнути пальцем у чудо-юдо. Михайло почав уважніше придивлятися і теж, не стримавшись, почав сміятися.

— Прикольно. Схоже на мультик про пластилінову ворону.

— Та інший це мультик! — вигукнула Лана. — «Падав торішній сніг». Щоб його!

— А, ну так. Це все змінює, — ще більше розреготався хлопець.