Розділ 18

На диво, поліцейский катер прибув досить швидко. Поки компанія давала свідчення, рятувальники на човні намагалися знайти тіло. Яке ж було загальне здивування, коли менш ніж за годину знайшли цілком живого хлопця. Його віднесло трохи вбік від місця падіння і він зміг вхопитися за камінь, що виступав з води. Відбувся він переляком, переохолодженням, зламаною ногою і втратою пам'яті. Навіть свою Олександру не згадав, не те, що останні події. Поліція забрала його на материк до лікарні, і Саша героїчно вирушила з ним.

Усі троє учасників останніх подій, що залишилися, були виснажені неймовірно, і ні про які пошуки ключа цього дня вже не йшлося. Щоправда, Михайло в господарів поцікавився, чи є в них довга міцна мотузка.

Нікандр хитро посміхнувся і поманив за собою хлопця.

— Кілька років тому в нас відпочивали альпіністи й дещо забули.

У коморі лежало їхнє спорядження. Не повне, звісно, але того, що було, цілком вистачало, щоб спуститися вниз, у печеру. Увечері, після вечері, господарі вирушили спати, а Михайло з Ланою зручно розташувалися на дивані біля каміна. До них приєдналася і Рита. Вона вмостилася з ногами в кріслі, що стояло поруч. Усі дивилися на вогонь, і кожен думав про своє. Першим порушив мовчання Михайло.

— Я ніяк не можу зрозуміти, що сьогодні сталося. Дівчата, я реально почувався іншою людиною... Я, Михайло Бутко, стояв ніби осторонь... навіть не стояв... скажімо, був присутній, і водночас я почувався Джанлуїджі Феррано... Я все знав про себе. Я знав, що цей виродок Вітторіо мене вбив. Підло. Несподівано. Я йому повністю довіряв тоді. І так, я колись разом із ним служив Імператору... класний мужик, до речі, був.

Тут Михайло замовк, ніби щось згадуючи, а потім здивовано видав:

— Я міг перетворюватися на рись... Дурдом якийсь.

Погладжуючи руку коханого, Лана обережно сказала:

— Це не дурдом. Ти згадав своє минуле життя. Точніше, одне з них. Я тобі тільки в загальних рисах описала свою подорож у минуле. Тепер ти знаєш і сам усі подробиці.

— Ти теж так почувалася, коли переносилася?

— Ну, майже. Різниця в тому, що я просто спостерігала й не втручалася в події, що відбуваються.

Михайло довго мовчав, а потім ще міцніше притиснув до себе Лану.

— То що, ти справді тоді відмовилася від магії, щоб бути зі мною?

Лана почервоніла і змогла лише кивнути.

— Судячи з усього, нам багато про що ще належить поговорити, — прошепотів хлопець і поцілував кохану в маківку. — А зараз, давайте-но спати підемо. Завтра той ще день має бути.

Вранці, діставшись до виявленого напередодні провалу, Михайло закріпив мотузку за міцне дерево, потім обв'язав іншим кінцем Лану. Домовилися, що вниз спускається лише вона. Мишко й Рита страхують нагорі. Якщо потрібна буде допомога, спуститься Рита. Оскільки нормального альпіністського спорядження не було, сили підняти дівчину були тільки в чоловіка, тому його спуск навіть не обговорювався. Ще раз перевіривши всі вузли і кріплення на Лані, Михайло запитав:

— Ну що, ти готова? Не страшно?

— А чого боятися? Я боюся тільки того, що ключ не знайду. А саму цю кімнату я надто добре знаю, щоб боятися її, — з усмішкою запевнила вона.

У міру того, як дівчина спускалася, освітлюючи печеру ліхтарем, дедалі виразніше було видно, що тут нікого не було багато-багато сотень років. Дивно, що за весь час ніхто не знайшов цю скарбницю. Статуя богині так само стояла біля стіни, щоправда, пристойно засипана землею і дрібним камінням. Світильники валялися на підлозі. Усе було вкрите товстим шаром землі, старим пожухлим листям, усіляким віковим сміттям. Відчувався запах вогкості. Басейн унизу засипало. Під ногами щось хрустіло. Чи то черепки, чи то ще щось.

Лані зараз було не до цього. Якщо грабіжники не знайшли це священне місце, то окрім ключа, тут міг бути й чарівний кубок, крім усього іншого.

Сховище, куди Делія сховала той камінь-ключ, було за статуєю богині. А це означало, що доведеться відкопувати його.

Тут зверху пролунав голос Рити:

— У тебе там усе добре?

— Тааак, — крикнула дівчина. — Запитай у Михайла, чи має він якусь лопатку?

— Маленька кирка підійде?

— Давай.

У середину зали впав невеликий інструмент. З лопатою, звісно, було б легше, але це краще ніж нічого.

Знадобилося чимало зусиль, щоб відкопати потрібне місце.

Лана засунула туди руку... і намацала якийсь твердий холодний предмет. Коли вона дістала його й освітила ліхтариком, щаслива усмішка розповзлася її обличчям.

— О, богиня Ісідо, я дякую тобі, що дозволила знайти й побачити ключ, — прошепотіла Лана.

У неї на долоні лежав квадратний плаский камінь із малахіту зі знаком богині.

— Я знайшла! — закричала дівчина.

Згадавши про кубок, Лана ще раз перевірила схованку. Потім встала й оглянула кімнату. Якби кубок і був десь тут, то знадобився б не один день, а то й тиждень пошуку. На це зараз часу не було, але пізніше...