Розділ 16

Коли подруги вийшли, Лана помчала шукати свого Михайла, а Рита вирушила до бібліотеки.

Вона хотіла там пошукати побільше інформації щодо телепортації. Цією темою в неї ніяк не виходило зайнятися більш поглиблено.

Там її і знайшла через кілька годин Лана. Вона влетіла й повідомила:

— Усе. Квитки є. Завтра рано-вранці вилітаємо. Поїхали додому, збиратися час. Треба одяг брати тепліший. Холодно там і ду-уже вітряно буде. Повір мені. Я на тому острові не один рік провела. Січень там трешовий.

Із самого ранку вся жіноча команда проводжала Лану, Риту й Михайла. Даша теж відлітала. Її літак до Лондона вилітав на годину пізніше, але вона теж захотіла проводити подруг.

Усі були сонні та нервові.

Даша взяла під лікоть Лану й безцеремонно відвела її вбік.

— Згадай ще раз, ти впевнена, що відчула там Павла? Ну, його енергетику?

— Я вже говорила, що стовідсоткову гарантію дати не можу. У мене досвіду в цьому кіт наплакав. Попроси Ясмін подивитися. Адже це вона тоді сказала, що я колись сильна була. Уже потім, пізніше, Рита у своїх подорожах мене відчула.

Даша, помовчавши, рішуче кивнула і сказала:

— Добре. Повернуся, поговорю з нею. А то я на нервах уся і нічого за Павлом не бачу такого. Будемо на зв'язку. Пишіть, як там у вас справи підуть у Греції.

Весь політ до Афін, де була пересадка, трійця успішно проспала. Збори, нерви, ранній підйом виспатися не дали.

Часу на пересадку було дуже мало. Добре, що аеропорт невеликий, тільки два термінали. Народу майже не було, роздивлятися особливо нічого, тому Лана була зосереджена, тим більше, що Михайло міцно тримав її за руку. За що Рита була йому безмежно вдячна, пам'ятаючи, як подруга намагалася загубитися в Хітроу. Та й узагалі, у компанії із чоловіком значно спокійніше. Він чітко знав, куди йти, що робити, які документи діставати.

На рейс до Яніни вони встигли без проблем. Летіти було трохи більше як годину. Спати вже нікому не хотілося і Михайло, подивившись на Лану, запитав:

— Який у нас план?

— Ну, якщо коротко, то треба знайти ключ, а потім печеру.

— А який він має вигляд, цей ключ?

— Якщо чесно, я його не бачила, але знаю, який він має вигляд.

— І який?

— Як камінь. Малахітовий.

— Воістину детальний опис, — хмикнув хлопець. — Але ти хоч знаєш, де його шукати?

— Ну, майже. Якщо храм зберігся, то без проблем.

— А якщо ні? Адже минуло чимало часу.

Лана закотила очі.

— Спочатку дістанемося острова, а там уже розбиратимемося. Я і так нервую, а ти подробиці тут з'ясовуєш.

— Гаразд, вибач. Я звик усе детально планувати, а тут суцільні «невідомі».

— Просто довірся. Я ж тобі вчора все розповіла. Я там була, і все ми знайдемо. Сподіваюся, — тихо додала дівчина.

Аеропорт у Яніні був маленький, нічим не примітний, на відміну від місця, де він розташовувався. Гірська місцевість і озеро біля злітно-посадкової смуги вражали.

Біля виходу на мандрівників чекала дівчина з табличкою «Київ». Це була невисока повненька блондинка років двадцяти восьми, з абсолютно щасливим обличчям. Таке враження, що вона зустрічала близьких улюблених родичів.

— Ласкаво просимо до Греції! Я така рада гостям. Я така рада бачити земляків! Машина тут поруч. Ви їсти хочете? Або чогось попити? Ой, я не назвалася. Мене звати Олександра. Саша.

Вона вела мандрівників на парковку й не замовкала ні на мить.

— Я така рада, що ближче за всіх живу й мені доручили бути вашим гідом.

— Стоп, — зупинив її Михайло. — Нам не гід потрібен. Ми не туристи. Нам потрібен перекладач і людина, яка знає ці місця.

— Пробачте. Я все торохчу й торохчу. Заїдемо зараз куди-небудь, вип'ємо кави і ви мені все розповісте. Добре?

Усі дружно погодилися на таку привабливу пропозицію і почали завантажуватися в невелику синю Тойоту, на якій приїхала за ними дівчина.

Уже попиваючи смачну каву, усі змогли спокійно познайомитися, й Олександра пояснила, що вже років п'ять живе в Греції. Вона з дитинства обожнювала історію, міфи та легенди цієї країни. Навіть мову вивчила, щоб читати все це в оригіналі.

— Я коли змогла сюди приїхати вперше, то мені майже одразу запропонували роботу гіда. Відтоді я тут і живу. А вас що привело?

Лана трохи подалася вперед.

— Ви добре знаєте острів Антипаксос?

— Туди влітку дуже багато туристів возять. Цілі тури на яхтах і невеликих корабликах. Там є чудові пляжі, найчистіша вода.

— А храм там є?

— Який храм?

— Храм богині Ісіди, — з надією вимовила Лана.

— Там немає ніякого храму.

— Отако-ої, — протягнув Михайло.