Наступного дня, після обіду Джанлуїджі зібрався в терму Агріппи. Там планувалося провести залишок дня. Коли він відчинив двері, на порозі стояла напрочуд гарна дівчина в білосніжній шовковій туніці та накинутому на голову великим тонким покривалом.
Це було так несподівано, що Джанлуїджі завмер на порозі, не вимовивши жодного слова.
Руфіна, а це була вона, посміхнулася і сказала:
— Я вітаю господаря цього благословенного богами будинку.
За його спиною стояла Юна й на всі очі розглядала гостю. Бачачи, що господар продовжує мовчати, вона легенько ткнула пальцем його в спину. Той, прийшовши до тями, нарешті відреагував.
— Вітаю прекрасну пані! Що привело Вас?
Жриця очима показала на сусідів, які із цікавістю спостерігали за тим, що відбувається, і тихо промовила.
— Ви запросите мене до дому?
— Так, так, звісно, — схаменувся Джанлуїджі й відступив убік, пропускаючи гостю. — Юно, принеси холодних напоїв і фруктів.
Він провів її до просторої кімнати, де стояли низькі дивани з м'якими подушками. Стіни були багато розфарбовані сценами із життя богів. Тут стояли навіть дві невеликі статуї бога Юпітера й Бахуса.
Руфіна зручно розташувалася на одному з диванів. Юна поставила на низький столик, що стояв поруч, глечик, блюдо з фруктами, і тихо вийшла.
— Хто Ви, пані? І що привело Вас до парубоцької оселі?
Господар будинку натякав на те, що юна вродлива жінка прийшла, всупереч звичаям, без супроводу.
На куртизанку вона була не схожа, і він губився в здогадках. При цьому, просто «пожирав» очима гостю.
Руфіна вперше в житті отримувала задоволення від погано прихованої чоловічої зацікавленості до себе. Витримавши невелику паузу, вона вимовила:
— Я жриця храму Ісіди з острова Антипаксос. Руфіна. Мене цікавить цілителька, яка живе у Вашому домі.
Джанлуїджі сів на диван навпроти жриці. Після хвилинного мовчання він спокійно сказав:
— У моєму будинку немає цілителів, лікарів та інших подібних людей.
— Джанлуїджі Феррано, Ви впевнені? — з натиском запитала жриця.
— Ви звинувачуєте мене в тому, що я брешу?! — обурився він.
Руфіна встала, повільно підійшла до нього, сіла поруч і тихо сказала:
— Я не сильна в словесних баталіях. Мене прислали за дівчинкою. Справжніх цілителів мало, і вони часто потерпають від гонінь. А в храмі ми забезпечуємо їм безпеку, вони здобувають освіту. Вашій Флорі буде в нас добре.
— Звідки Ви про неї знаєте? Хто розповів?
— Але ж Ви відчули її магію. Гадаю, що й мою теж. Ось і я можу, так само як і Ви, відчувати обдарованих.
Чоловік різко встав і відійшов на кілька кроків убік. Він спантеличено подивився на гостю. Видно було, що до нього прийшло розуміння ситуації, але...
— Як ви дізналися ім'я? Як дізналися, який саме дар у дівчинки?!
— Це неважливо.
— А який дар у Вас? Ви теж цілителька?
— Не зовсім. Можна сказати, я лікую душу.
— Це як?
— Повернімося до Флори.
— Я несу відповідальність за неї і маю бути впевнений, що з нею буде все гаразд. Вас я бачу вперше. Чому я маю Вам вірити?
— Дайте вашу руку. Я покажу.
Джанлуїджі рішуче підійшов і простягнув праву руку, бурчачи:
— Що можна показати на руці. Маячня якась.
Руфіна налаштувалася і взяла простягнуту руку.
— Заплющте очі.
Чоловік завмер. Він побачив гарний острів із висоти пташиного польоту. Побачив храм, велике подвір'я, дітей у білому одязі, що граються, юрби людей, які прийшли по зцілення.
— Як... Як таке можливо?
— Я показала Вам те, що бачила на власні очі.
— З висоти? Як?!
— Ну, Ви ж теж не завжди людина, — з усмішкою м'яко сказала жриця.
— Але як?! Як Ви все це знаєте?
Він сів поруч.
— Ви ж не можете бути птахом, — прошепотів він.
— Чому? Ви ж можете бути риссю. У цьому світі немає нічого неможливого. Питання у здібностях, які нам дарують боги і як ми їх використовуємо.
— Мені треба подумати.
— Добре. Я прийду завтра ввечері.
— Де Ви зупинилися?
— У готелі, неподалік.
Джанлуїджі явно щось хотів сказати, але передумавши, згідно кивнув.
Коли жриця пішла, до нього підійшла Юна.
— Що робитимеш?
— Ти чула?
— Та я нізащо на світі не пропустила б такий неординарний візит, — емоційно й чесно зізналася та.