РОЗДІЛ 7

Був пізній ранок. Руфіна почула гучний крик і вийшла у двір. Перед храмом стояв вгодований невисокий чоловік і кричав. Біля колон стояли Делія та Октавія. Вони спокійно, з непроникними обличчями, схрестивши руки на грудях, спостерігали, як перед ними «виступає» скандаліст.

— Я плачу гроші! Великі гроші! Ви не маєте права мені відмовляти! Я всіх вас виведу на чисту воду! Ви всі тут шахраї і брехуни! Ваша Ісіда така ж нікчемна дурепа, як і ви всі тут!

Обличчя його було бордовим від люті. Він кричав і тупав ногою, руки були міцно стиснуті в кулаки. Було враження, що він зараз лопне від злості. Люди на подвір'ї із цікавістю і подивом спостерігали цю сцену.

Руфіна підійшла до нього.

— Вітаю вас, шановний, — тихо сказала вона.

Скандаліст з несподіванки підскочив і вигукнув:

— Ти хто?! Що треба?!

— Я жриця цього храму, Руфіна. Ви всіх перелякали. Вас зараз удар схопить, якщо не заспокоїтеся.

— Мені вказали на двері! Просто так! Без пояснень, — продовжував кричати чоловік, щоправда, уже тихіше.

— Пропоную вам заспокоїтися, випити води, а ми поки що розберемося, що сталося.

Говорячи це, вона вказала йому на лавку в тіні невеликого саду біля храму. Відчувши надію на позитивне розв'язання його питання, чоловік перестав репетувати й попрямував у зазначеному напрямку, усе ще важко дихаючи. Руфіна зробила знак служниці принести йому води.

Усі навколо повернулися до своїх справ, а вона підійшла до жриць.

— І що в нас сталося? Що він хотів?

— Стати Імператором, — спокійно повідомила Октавія.

— Ух ти! — з усмішкою тихо вигукнула Руфіна. — Одначе.

— Він із плебеїв. Ні розуму, ні харизми. Моль. Він навіть не просив, а зажадав виконати його бажання. Від нього будуть одні проблеми.

— Ну, від нього й без нашої допомоги, судячи з усього, будуть проблеми.

— Я теж не збираюся займатися цим типом, — безапеляційно повідомила Делія. — Треба просто виставити його звідси.

— Ви дивилися його майбутнє? — запитала Руфіна.

— Ні. І не збираюся. Він образив богиню, він образив нас. Треба просто викинути це людське непорозуміння і забути, — презирливо кинула Октавія.

Руфіна замислилася на хвильку.

— Я ним займуся. Не заперечуєте?

— Як хочеш, — знизала плечима Делія.

Руфіна подивилася на Октавію.

— Якщо хочеш, він твій. Не заздрю тобі... гнила людина.

— Так тому й бути. Подивимося, що це за фрукт, — рішуче сказала жриця і махнула рукою чоловікові, щоб слідував за нею в храм.

 Вона вела його до прихованої від сторонніх очей кімнати, яка розташовувалася за статуєю богині Ісіди. Там відбувалася процедура своєрідної «співбесіди».

Це було невелике приміщення із затишним, майже домашнім облаштуванням. Два дерев'яні крісла з м'якими подушками стояли навпроти одне одного. Між ними був низький столик із фруктами і глечик зі срібними кубками. Навпроти входу, біля віддаленої стіни стояла мідна статуя у вигляді богині Ісіди, яка сиділа на стільці з високою спинкою. У руках вона тримала великий світильник у вигляді човна на шість гнотів. Збоку від неї розміщувався невеликий дерев'яний стелаж, заставлений різноманітними горщиками і пляшечками. Освітлення доповнювалося смолоскипами. Вікон тут не було взагалі, адже тильна частина храму примикала до скелі.

Поки вони йшли під величними склепіннями Обителі Ісіди, жриця згадувала іншого претендента на імператорський пост, який багато років тому приїхав просити її про допомогу. Як же він відрізнявся від людини, яка зараз пихтіла за її спиною.

Той чоловік скромно назвався Антоніном. Він був не молодий, але мужній і вродливий. І хотів, ні багато ні мало, стати Імператором. Руфіна тоді запитала його:

— Навіщо Вам такий високий пост?

— Я хочу дати мир і добробут нашому народу.

— Ви впевнені, що зможете протистояти спокусам влади і грошей? Майже безмежної влади.

— Я не шукаю влади заради влади. Моя мета в іншому.

Вони довго тоді розмовляли й нарешті жриця простягнула Антоніну кубок із напоєм. Співрозмовник уважно подивився в очі Руфіни й рішуче випив увесь вміст.

Це був магічний срібний кубок із настоєм зі снодійних трав. Розум прохача тепер був, як відкрита книга. Жриця могла побачити навіть найпотаємніші його думки й цілі, глибоко заховані в підсвідомості. Завдяки цьому можна було переглядати розвиток подій у майбутньому. Точніше, різні варіанти майбутнього. Це займало багато часу й забирало чимало сил.

Коли Антонін заснув, Руфіна приклала руки до його скронь і занурилася в глибини його розуму. Побачивши, що чоловік не збрехав і справді має на меті мир і процвітання Римської імперії, вона вирішила виконати його бажання. Попри те, що він був із галльського сенаторського роду, він не був родичем тодішнього Імператора Адріана. Відповідно, питання спадкування не стояло. Але для богині Ісіди це не було перешкодою.