РОЗДІЛ 6

Лана розплющила очі. Дув легкий вітерець із вікна, чувся шум хвиль вдалині й дико кричали чайки. Білі стіни кімнати з красивими барельєфами під стелею були розфарбовані бірюзовими візерунками. Цього разу на подушці не було ляльок, і мандрівниця з нетерпінням чекала, коли розкриється інтрига, куди її цього разу занесло. Поки господиня тіла ніжилася в ліжку, Лана вирішила зазирнути в її спогади.

Йшов 1148 рік. Римська Імперія в розквіті.

Її звали Руфіна. Вона жриця храму Ісіди. І далеко вже не дитина. Ось із віком було незрозуміло.

«Рік народження і нинішній якось не співвідносяться. Може, неправильно зрозуміла або підрахувала? Адже так довго ніхто не живе. Гаразд, потім розберуся», — подумала Лана.

Руфіна встала і, відсунувши легку фіранку, вийшла на терасу. Краєвид був приголомшливий. Будинок стояв на краю скелі, і навколо простягалося море. Помилувавшись морем і кораблями, що пливли вдалині, Руфіна повернулася в кімнату і, підійшовши до дзеркала, почала розчісувати довге густе кучеряве волосся яскраво-рудого кольору.

Лана розгубилася. Вона очікувала побачити жінку в літах, а в дзеркало на неї дивилася дуже вродлива дівчина із симпатичним ластовинням років вісімнадцяти-двадцяти.

Руфіна уклала волосся у високу зачіску, закріпивши її золотими шпильками, і дістала зі скрині білосніжну туніку. На високому столику біля дзеркала стояла відкрита скринька з прикрасами. Не поспішаючи, дівчина вибрала сережки у вигляді змій і такі ж фібули. Коли вбрання було майже закінчене, до кімнати влетіла захекана дівчинка років десяти.

— Пані Руфіно, прийшов корабель із дарами від Імператора.

— І тобі, доброго ранку, дороге дитя, — з усмішкою сказала господиня кімнати.

— Пробачте. Верховна жриця наказала якомога швидше Вам повідомити.

— Дякую. Передай, що я скоро буду. Можеш іти.

Дівчинка трохи потупцювала, ніби хотіла ще щось сказати, але, передумавши, швидко вийшла. Руфіна спустилася на перший поверх і вийшла надвір. Біля храму стояла Верховна жриця. Вона здавалася ровесницею дівчини. Вродлива висока брюнетка з трохи смаглявим обличчям ніяк не асоціювалася з таким високим статусом.

— Руфіно, посланець імператора хоче особисто передати тобі дари. Нібито імператор має бути впевнений, що ти задоволена.

— Ну, і де цей посланець?

— Пішов простежити, щоб раби нічого не розбили. Знаєш, мені здається, що це не стільки наказ самого Імператора вручити тобі все особисто, скільки бажання самого хлопця. Уж дуже він метушиться. І зауваж, щороку одне й те саме, — усміхнулася Делія.

Руфіна байдуже знизала плечима.

— Можливо, ти маєш рацію. Скажи краще, сьогодні багато людей очікують?

— Досить багато. Наші цілительки вже почали прийом. Але й нам буде чим зайнятися. З дюжину охочих змінити свою долю вже сидять біля воріт.

Тут до жриць швидким кроком підійшов преторіанець років тридцяти трьох. На ньому була льняна червона туніка до коліна, зверху військові обладунки зі щільної коричневої шкіри й червоний плащ. Одяг не приховував, а радше підкреслював міцне накачане тіло, тіло воїна. Він був доволі привабливим зовні, попри косий шрам через усе чоло. Темно-русяве волосся було підстрижене й укладене хвилястими локонами. Вклонившись, він простягнув скриньку, у якій задзвеніли монети, Верховній жриці.

— Прийміть дар для богині Ісіди від Тита Аврелія Фульва Бойонія Аррія Антоніна Пія, п'ятнадцятого Імператора Великого Риму.

Верховна трохи нахилила голову на знак подяки і прийняла дар. Чоловік повернувся до Руфіни.

— Цей дар Імператор передав Вам, — і з поклоном простягнув другу скриньку, трохи меншу.

Дівчина відкрила подарунок. Там лежала довга нитка дуже рідкісних рожевих перлів, дивовижної краси гребінь і шпильки зі слонової кістки, прикрашені різьбленням найтоншої роботи.

— Передайте Імператору, що мені сподобався його дар.

Посланець зробив жест рукою, вказуючи на караван рабів, що несли тюки, бочки, амфори.

— Ці дари для жриць богині Ісіди. Прошу прийняти їх на знак поваги, — сказав він, передавши сувій із переліком товарів.

— Дари прийнято, — сказала Верховна жриця. — Ми дякуємо Імператору за щедрість.

Вона вказала, куди все це віднести. Видно було, що чоловік не відмовився б більше часу провести в товаристві жриць, але йому ніхто цього не запропонував і він змушений був, вклонившись, піти.

Храмовий комплекс богині Ісіди розташовувався на високій скелі мальовничого острова Антипаксос в Іонічному морі. Сам храм ніби був наполовину висічений у скелі. На вході відвідувача зустрічали величезної висоти колони, накриті конусним дахом із барельєфом, що зображав сцени із життя богині. Великий зал вражав розмірами й величчю. Наприкінці зали стояла статуя богині в чотири людські зрости з білосніжного мармуру. Біля її ніг був вівтар зі світло-сірого мармуру, куди приносили дари. Уздовж стін, праворуч і ліворуч, стояли мармурові лави. Виглядало все досить аскетично. Тільки жриці знали, що за статуєю є приміщення, куди мали доступ обрані. Перед храмом була велика площа з колодязем. Навколо неї розташовувались двоповерхові житлові, господарські приміщення та лазарет, де цілительки приймали хворих.