РОЗДІЛ 4

Лана розплющила очі. Поруч на подушці лежала тканинна лялька. Дівчина сіла на ліжку й озирнулася. Простору кімнату заливало сонячне світло. Було тепло, на вулиці чувся щебет птахів. Сама кімната була напрочуд гарна. Стіни вздовж усього периметру викладені кольоровою мозаїкою із зображенням пухких малюків, схожих на купідонів, гарних рослин і оленів, кроликів та інших тварин і птахів, які бродили між ними. Фарби яскраві, насичені. Роздивлятися безліч деталей можна було б годинами. Віконні аркові отвори прикрашали з боків невеликі колони, пофарбовані в цегляно-червоний колір.

До кімнати зайшла чорнява жінка в білій туніці, підв'язаній широким поясом із тієї ж тканини.

— Маленька пані, матінка чекає на Вас, — з усмішкою промовила вона. — Час вставати, вмиватися й одягатися.

У руках жінка тримала глечик із водою і невелике простирадло кольору сонця, з облямівкою, розшитою візерунком синього кольору.

Лана хотіла запитати, де вона й навіщо їй простирадло, але згадала настанову Рити перед подорожжю:

— «Ні в що не втручайся. Тільки спостерігаєш і запам'ятовуєш. Це життя вже прожите тобою в минулому. Нічого змінювати не можна! Уяви, що ти в кіно і дивишся фільм. Ти просто глядач, не більше. Запам'ятай, будь-яка корекція твоєї поведінки може призвести до катастрофічних наслідків. По собі знаю, що дуже важко не втручатися, особливо на початку. Але потім, коли призвичаїшся, буде легше».

«Я — глядач. Я — глядач», — повторювала собі Лана. Вона зазирнула в думки й пам'ять тієї, ким вона була колись.

Її звали Євклея. Їй було шість років і жила вона з батьками у Фівах. Служниця, яка зараз закріплювала хітон на плечах фібулами, носила ім'я Гета.

Простирадло виявилося одягом.

Коли хітон підв'язали шкіряним поясом на талії, і служниця почала одягати на дівчинку сандалі, Євклея спробувала втекти босоніж. Їй здалося, що процес одягання затягнувся.

— Матінка мене напевно зачекалася. Потім одягнемо їх.

Але Гета спіймала дівчинку за руку.

— Вона зачекає. Ви ж знаєте, що Ваша матінка не йде з дому, не поцілувавши на прощання вас із братом.

Дівчинка не збиралася здаватися. Вона миттєво перетворилася на маленького горобця і спробувала вилетіти з кімнати. Але служниця виявилася спритнішою. У момент перетворення в неї в руці опинився невеликий глиняний горщик, яким вона миттєво накрила втікачку. Майже відразу до кімнати зайшла господиня.

— Чому так довго? Де Євклея?

Гета схопилася і, вклонившись, вказала на горщик, з-під якого чулася метушня.

— Пані Гелено, маленька пані дуже поспішала до Вас, а я не встигла закінчити одягати її.

Мати важко зітхнула. Вона знала про особливості доньки й суворо наказала Гете стежити за тим, щоб люди навколо не дізналися про це. Гелена легенько постукала по горщику.

— Донечко, повертайся. Я хочу побажати тобі доброго ранку.

Горщик відлетів, і перед матір'ю стояла Євклея.

— Я боялася, що ти підеш, не дочекавшись.

— Люба, я б так ніколи не вчинила, — сказала мати, обійнявши доньку. — Пам'ятаєш, ми говорили з тобою, що люди бояться того, чого не розуміють. А коли вони бояться, то намагаються знищити джерело страху.

— Матінко, але ж я не страшна. Навіщо мене боятися? Я ж не роблю нічого поганого.

— Вони бояться не особисто тебе, а твоїх можливостей. Зрозумій, тобі можуть завдати шкоди, і ми можемо не встигнути захистити тебе. Потерпи до повноліття. Прошу тебе!

— Ви й так мене нікуди не випускаєте з дому. Це несправедливо! Мого брата Мегакла ви часто берете із собою, а я тут сиджу під замком. Так не чесно, — обурено вигукнула дівчинка.

— Доки не навчишся контролювати себе, сидітимеш удома, — сказала мати, і роздратовано додала: — Або в горщику.

Уже майже дійшовши до дверей, мати обернулася.

— Рідна, ми з батьком дуже любимо тебе й хочемо убезпечити твоє життя. І зробимо для цього все можливе... Навіть якщо ти із цим не погоджуєшся. К обіду я повернуся і поговоримо.

Гелена повернулася, міцно обійняла доньку, поцілувала в лоба і стрімко вийшла.

Лана чула думки Євклеї. Дівчинка була абсолютно не згодна з тим, що говорила мати. Вона почувалася, як птах у клітці. Вкрай рідко батьки брали її із собою. Вона ні з ким не спілкувалася, крім батьків, брата і слуг.

Батько був архітектором і постійно пропадав на будівництві або замикався у своїх покоях, де постійно щось креслив і малював.

Мати теж рідко бувала вдома. Ні подруг, ні друзів дівчинка не мала.

Брат був старший за неї і мав свої інтереси.

Приходив учитель майже щодня, але він був старенький, і з ним грати було нецікаво.

Гета була не просто служниця, а рабиня, яка рідко посміхалася, чітко виконувала свої обов'язки та мало розмовляла. Якось Євклея запитала її, чому та весь час така сувора. Служниця відповіла, що рабів, які дозволяють собі вільності, продають. А їй подобається в їхньому будинку. Тут не б'ють, добре годують і дають пристойний одяг.